Газета "Комуніст"

 на головну  |  останній номер | рус. Головна  написати листа | на головну сторінку 

Цитата

Обращение
к товарищам
по партии


Дорогие товарищи коммунисты! Обращаюсь к вам в один из самых драматичных моментов в истории нашей страны. Во время трагических событий последних трех месяцев пролилась кровь, погибли люди. Под угрозой оказалась территориальная целостность Украины, само ее существование как единого, независимого, суверенного государства.
Подробнее...

Наші рубрики

Hot News


Реабилитация ОУН УПА ›››

Фотоальбоми

Події.Факти

newКПУ боротиметься
Лідер КПУ Петро Симоненко вважає, що нинішня нова Детальніше…


newПорядок в Україні наведуть найманці
«Вирішено залучити іноземних найманців, які Детальніше…


newГеополітична війна
«Мета американського імперіалізму та його єв Детальніше…


newВвели цензуру
Київський окружний адміністративний суд прийняв по Детальніше…


newЧас розбиратися
Комісар спостережної місії при ЄС Клаус Хофф (Бель Детальніше…

Карикатури

Преподавание в украинской школе на оккупированном нацистами юге России

Сайти КПУ

Коммунистическая партия Украины.

Комуністична партія України. Київський міський комітет.

Депутатська фракція Комуністичної партії України. Верховна Рада України.

Ленинский коммунистический союз молодежи Украины

Газета "Советская Луганщина"

Газета Криворожской городской организации Компартии Украины

Интернет-газета Информационного аналитического агентства «КОМИНФОРМ»

Газета Время.УА

Запорожский областной комитет Компартии

Гримаси часу

Статей: 60

1. №95  01/12/12 23:48  На згубному шляху реформ
Якщо говорити про ідеї, котрі намагається реалізувати нинішній режим ›››

2. №15  02/03/14 20:28  Сланцевий газ стимулює громадський протест
Останнім часом тема сланцевого газу стала досить популярною в Україні. ›››

3. №85  02/11/13 21:45  Пора хронічних загострень
У багатьох людей прихід осені асоціюється з різними проблемами. ›››

4. №85  02/11/13 22:04  Браконьєрський трофей
В Україні сьогодні активно розвивається таксидермічний бізнес — опудала птахів і звірів можна зустріти не тільки в мисливських магазинах, а й на базах відпочинку та навіть у кафе. Бізнес цей поставлений на широку ногу, тому прибуток колосальний. Клієнти платять великі гроші за опудала рідкісних птахів та звірів. Звісно, найчастіше найдорожчими експонатами є види, занесені в Червону книгу, хоча навіть для того, щоб полювати на «прості» види, потрібен дозвіл відповідних органів. Під час продажу опудала або шкури продавець повинен надати покупцеві разом із документом про продаж (чеком, накладною) документ про законність добування тварини чи птиці (ліцензію, якщо тварина чи птиця мисливського виду або дозвіл на добування мисливських тварин). Без цих документів продаж незаконний. Звичайно, більша частина опудал тварин, навіть не «червонокнижних», продається без документів. До речі, у сусідній Росії власника домашньої колекції опудал птахів чи тварин можуть оштрафувати як браконьєра, незалежно від того, вбив він сам цих тварин чи купив уже готові опудала. Не можна не тільки вбивати, продавати, а й навіть зберігати опудала тварин. За це — штраф до 40 тисяч рублів! Для інформації. Україна є транзитною для браконьєрів з усіх країн СНД, включаючи Росію. Здобуті в Сибіру трофеї, особливо рідкісних хижих птахів, поставляють в країни Ближнього Сходу саме через Україну. Везуть усе — від живих птахів і тварин, до шкур і навіть органів рідкісних звірів, які дуже цінують у східній медицині. Браконьєрська діяльність — безвідхідне виробництво, в якому на продаж йде усе: від шкури до кігтів. Нагадаю: 3 березня 1973 року в Вашингтоні була підписана Конвенція (СІТЕС) про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення. Цей документ містить положення, текст яких узгоджуються з країнами-учасницями Конвенції кожні три роки. Свого часу СРСР, а пізніше члени СНД Конвенцію ратифікували. Ось основні положення цієї Конвенції. Додаток 1. СІТЕС включає перелік видів тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення. Експорт, реекспорт та імпорт цих видів з комерційною метою заборонено, за винятком екземплярів, які є другим поколінням у розмноженні тварин в розплідниках (включаючи зоопарки), зареєстрованих в установленому порядку Секретаріатом СІТЕС. Додаток 2. СІТЕС включає види тварин, полювання і торгівля на яких може призвести до їх зникнення (маються на увазі умови утримання та транспортування, а також можлива їх загибель у неволі). Для перевезення тварин, включених в цей список, необхідно отримати експортний дозвіл СІТЕС. Додаток 3. СІТЕС включає види, торгівля якими в усіх країнах регулюється національними законодавствами, а їх експлуатація (цирк, атракціони тощо) і продаж всередині країни чи за кордон або заборонений, або жорстко контролюється відповідними органами. Сьогодні під текстом Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори стоять підписи представників 169 держав світу. І за порушення умов документа суворо карають. А як контролюється такий вид діяльності в Україні? Мешканець міста Дніпропетровськ Єгор, знаючи про ситуацію з браконьєрським бізнесом, процвітаючим в країнах СНД, вирішив відвідати один із профільних магазинів міста і запитати про наявність дозвільних документів на продаж опудал. В магазині чоловік побачив виставлені опудала рідкісних хижих птахів. Звісно, ніяких документів на ці опудала йому не надали. Тоді він зателефонував в Управління охорони навколишнього середовища Дніпровської районної ради, а потім у Департамент промисловості та екології при Дніпропетровській облдержадміністрації. Усюди одна відповідь: «Це не ваше діло». Нічого не вдіяли і представники Екологічної інспекції. Виїхавши на місце, вони навіть не зафіксували факт незаконного продажу, а просто залякали недобросовісних «бариг». Усі ці інстанції, як виявилося, не дуже стежать за дотриманням законів. Тому реакції на заяву громадськості в особі обуреного дніпропетровця так і не було. А опудала? Поховавшись трохи в запасниках, вони знову красуються з три-чотиризначними цінниками у місцевих мисливських магазинах. — Я звернувся в газету «Комуніст» як в останню інстанцію, тому що в жодному з державних органів влади, ніхто і пальцем не кивне, щоб зупинити це беззаконня, — розповідає Єгор. — У відповідь на мої вимоги у кращому випадку кидають слухавку, а в гіршому — чую відверте хамство! І ніхто не хоче вживати ніяких заходів. — Дуже шкода, що серед нас живуть убивці! — констатує Єгор. Він приїхав до Києва з надією, що не всі державні чиновники продали свою совість, і все-таки будуть вжиті заходи із захисту та охорони тварин від звірів у людській подобі. ›››

5. №44  03/06/12 21:14  Знищений світ дитинства
За даними соціологічних досліджень Інституту Горшеніна ›››

6. №93  03/12/13 22:47  Чому затримують соціальні виплати в Україні? Немає грошей!
На початку жовтня були затримані виплати пенсій, стипендій, регресів з незрозумілих причин. ›››

7. №14  04/03/13 16:12  По-хазяйськи
Поступово ›››

8. №98  04/12/11 14:52  Голий піар
«Из прорванной штанины торчит мой голый зад.Еще по одной ›››

9. №53  05/07/12 23:29  Неїстівне — їстівне?
Питання якості продукції було, є й буде актуальним, поки існують споживачі ›››

10. №62  05/08/12 04:01  Боргова яма замість «руїни»
Розпочалася виборча кампанія ›››

11. №95  05/12/13 09:38  Квінтет, який став дуетом
Саміт у Вільнюсі напевне не приніс радості організаторам. ›››

12. №10  06/02/12 01:16  Роботи немає... І не буде?
Свого часу лідер Комуністичної партії України Петро Миколайович Симоненко ›››

13. №86  06/11/13 09:26  Як живеться Болгарії в ЄС?
Нещодавно в Києві відбулося спільне засідання президії Міжнародної слов’янської ради і правління Слов’янського комітету України. Представники слов’янських об’єднань Чехії, Польщі, Словаччини та інших країн наводили численні приклади й факти того, як занепадають їхні держави після приєднання до ЄС. Посланець «Болгарського слов’янського дружества» Крум Лазаров відзначив, що вступ його країни в Євросоюз дав досить умовних 5 «плюсів» та явних 12 «мінусів», які роблять болгар дедалі біднішими. Його співвітчизниця секретар «Болгарського слов’янського руху» Алла Гігова уточнила суть цих мінусів. Пропонуємо увазі читачів виступ болгарської патріотки. Які плюси й мінуси одержала Болгарія, увійшовши в Європейський союз? Якщо це можна зарахувати до плюсів, жителі Болгарії одержали можливість виїжджати в країни Європи з національною особистою картою. Вони можуть претендувати на робочу візу й працювати в Європі. Тим, хто там працював, забезпечують відрахування на пенсію та медичну страховку. Можуть користуватися медичними послугами нарівні з іншими європейцями, вчитися в навчальних закладах на рівних умовах. З іншого боку, роботу дають завжди найважчу й низькооплачувану, незважаючи на освіту. Добре тим, у кого рідкісні технічні, інженерні спеціальності, і медичним працівникам — лікарям та сестрам. Мінуси — насамперед у тому, що керівництво країни нібито стало органом місцевого самоврядування й підпорядковується Європейській комісії та Європейському парламенту, до якого входять і депутати від Болгарії. Приймаючи будь-яке рішення, уряд чи парламент запитують думку європейських структур. Європейські емісари й керівники двічі на рік роб­лять оцінювальні доповіді й публікують свої зауваження з усіх питань внутрішнього життя країни та свої рекомендації. Оскільки країна платить солідний членський внесок, вона сподівається на європейські інвестиції на свій розвиток. Ці «європейські гроші» справно обіцяють, але отримати їх важко — завжди є причина їх не дати, тобто бути покараними. Якщо ж їх і видають на щось, то завжди з умовами. Болгарія втратила весь свій науково-технічний, промисловий потенціал через вимоги ЄС скоротити виробництво нібито неконкурентоспроможної продукції. Так, знищені цілі галузі — суднобудування, машинобудування, металургія, виробництво вовняних і бавовняних тканин, будівництво житлових будинків (закриті цілі домобудівні комбінати), виробництво побутової техніки, автомобільних двигунів, тракторів, металорізальних верстатів із цифровим управлінням, комп’ютерів, електро- і мотокарів (1-ше місце в Європі і 2-ге у світі) тощо. Тотально знищене сільське господарство. Величезні поля, де раніше вирощували пшеницю, кукурудзу, бавовник, соняшник, величезні виноградники, абрикосові, персикові, черешневі та інші сади занедбані й заросли бур’янами. Важко повірити, проте факт: на болгарських базарах і в магазинах продають овочі та фрукти з Македонії, Туреччини, Італії й навіть Ізраїлю. Через неможливість прогодуватися в селах люди розбігаються хто куди. Збезлюділи понад 160 сіл, в решті закривають школи й медичні установи, всюди запустіння. Зате потоком триває ввезення товарів із європейських країн — особливо з Німеччини. Всі харчові відходи, які «білі люди» Європи не вживають, ідуть у болгарські магазини — і ковбаси з поліфосфатами, і кисле молоко (аж ніяк уже не знамените болгарське) з усілякими добавками й надбавками, ковбасні обрізки сумнівного походження тощо. Знищено систему їдалень при заводах, фабриках, школах. Усе це негативно впливає на здоров’я населення, особ­ливо дитяче. Цілковитого розгрому зазнали системи освіти, медичного обслуговування, пенсійного забезпечення. Все націлене на те, щоб було якнайменше грамотних людей, але був обслуговуючий панів персонал — офіціанти, масажисти, продавці та «дівчата за викликом». Медичне обслуговування погано організоване, дороге й практично недоступне. Лікарі занепокоєні лише тим, щоб одержати гроші. Проблемою стали лікарські помилки й несумлінність медперсоналу. Пенсії 70% болгар — у рамках 75–100 євро, а ціни зростають щодня. Зате оголосили, що «стеля» пенсій буде в 960 левів — тобто 480 євро. А як прожити на 75 євро тим, хто по 40 років працював за соціалізму й побудував країну, яку все ще грабують, ніхто не пояснює. Болгарія стала найзлиденнішою країною в Європі. Але це не заважає бельгійським, голландським та німецьким компаніям видобувати й вивозити із країни золото, платину, срібло й кольорові метали, причому видобуток ведеться із застосуванням ціанідів, які отруюють ґрунт і ріки. Безробіття в країні сягає 40%, а серед молоді — до 50%. За роки контрреволюції з майже дев’ятимільйонної (1989 р.) країни виїхали 3 млн освічених фахівців працездатного віку. Прикмета часу, відома у всіх колишніх соціалістичних країнах, — розбиті тротуари й дороги в містах і селах. Зате будуються магістралі — і на них ЄС дає гроші, ці магістралі потрібні НАТО для перекидання військ. Куди? На Схід, звісно. Болгарія є базою НАТО і США. Утримання їх відбувається за рахунок населення, оскільки посол США пояснює по ТБ, що це бази для «спільного користування». Чим там може користуватися Болгарія, ясно з того факту, що чисельність армії становить менше 20 тис., ВМФ взагалі нема, нема й авіації. Кордон із Туреччиною розмінований. Зате є майже 70 тисяч поліцаїв і жандармський корпус. Незважаючи на це (швидше, завдяки всьому, що написано вище) зростають злочинність, злидні, проституція, наркоманія. Є дані, що болгарські ТІРи розвозять героїн із Афганістану по країнах НАТО. Тому там і тримають солідний контингент із болгарських легіонерів, зазвичай, хлопців, які тривалий час були безробітними. До всього сказаного можна додати факт духовного зубожіння національної культури, знищення школи болгарського кіно й театру, музики й вокалу, бідність і низький рівень проведення знаменитих на весь світ фестивалів. Доживає свої останні дні й болгарська наука, якій дають кошти за залишковим принципом: зарплата наукового співробітника в Академії наук — 150 євро. Втрачено золотий фонд будівників соціалізму — загони чудових фахівців в усіх (нині знищених) галузях, чудовий робітничий клас країни, вмілий і знаючий директорський корпус елітних підприємств. Четверта влада країни — ЗМІ та мас-медіа — продовжує промивати мізки й брехати своєму народові з ранку до вечора. І все тому, що бояться правди. Сталін говорив: «ПРАВДА — РЕВОЛЮЦІЙНА». Втрачені натхнення, перспектива та надія. В умовах ВИЖИВАННЯ їх бути не може. ›››

14. №69  08/09/13 19:59  Опора режиму і референдум
Європейська партія України, очолювана «героєм оранжевої революції» Миколою Катеринчуком ›››

15. №97  09/12/12 22:51  Символічні цифри
Влада з незрозумілою впертістю продовжує заперечувати існування об’єктивної реальності. З такою ж наполегливістю вона переконує суспільство в позитивних змінах і, схоже на те, починає вірити у власну брехню. Пальма першості щодо цього належить Прем’єр-міністру Миколі Азарову. Спочатку люди слухали його виступи з надією. Потім — насторожено. Після конкретних кроків уряду в соціальній сфері та економіці — з ненавистю і сльозами, викликаними власним безсиллям. Тепер же будь-які слова, що зірвалися з вуст Миколи Яновича, наражаються просто на сміх. І шкода, що не накладають фоновий супровід на його виступи, як це робиться в багатьох розважальних телепередачах. Якщо вірити главі уряду, то в нашій країні вперше з початку незалежності зафіксоване абсолютне зростання чисельності населення. Про це він повідав під час засідання Кабміну, пославшись на дані Держкомстату. Напевне, за задумом Азарова, ми повинні були порадіти, що станом на 1 жовтня 2012 року населення України стало більше, ніж було 1 вересня 2012 року! «Як кажуть, статистично майже непомітна зміна. Але важливо символічно. А також характерне тим, що є інтегральним результатом соціально-економічного розвитку України», — відзначив він. Явище справді символічне, особливо на тлі того, що за вересень поточного року кількість померлих українців перевищила кількість народжених на 4060 чоловік. Якщо ж розглядати цей показник у динаміці, то, за даними все того ж Держкомстату, із січня по серпень лише 2012 року в Україні померли 100 тисяч чоловік. Ось ця цифра і є інтегральним результатом соціально-економічного розвитку. Не менш символічні й доповіді авторитетних міжнародних організацій про стрімкі темпи скорочення населення в обласних центрах південно-східної України, електоральній вотчині Партії регіонів. Так, відповідно до останнього звіту програми ООН по населених пунктах UN-HABITAT «Стан міст світу 2012/2013», де аналізується стан 600 міст планети з населенням понад 750 тисяч жителів, за темпами вимирання українські Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя й Харків опинилися в першій десятці. Прогнози взагалі жалюгідні. До 2025 року в Дніпропетровську проживатимуть 967 тисяч чоловік. Це на 15% менше, ніж у 1990 році. Населення Донецька до 2025 року складе приблизно 941 тисячу жителів, що на 14,2% менше, ніж у 1990 році. У Запоріжжі, відповідно, — 758 тисяч чоловік (скорочення — 13,2%), у Харкові — близько півтора мільйона (8,9%). Але дослідники вочевидь помиляються. З нашою владою цих показників «завдяки» інтегральному соціально-економічному розвитку Україна досягне набагато раніше. На Донбасі вже рівень смертності вищий, ніж у цілому по Україні, на 7—10%. Останнім часом «регіонали» дуже активно почали підтримувати риторику «оранжевих» про голодомор як геноцид українського народу. Цікаво, а хто відповість за те, що в окремих регіонах темпи смертності фактично такі ж, як і в страшні тридцяті роки двадцятого століття? Наприклад, у дуже постраждалій від голоду Дніпропетровській області смертність у 1932 році склала 17,0 на тисячу чоловік (у 1931 році — 13,9), у 2011 році, за даними Держкомстату України, смертність у цьому регіоні склала 16 випадків на тисячу чоловік. Хто відповість за те, що кожен десятий українець не доживає до 35 років, а кожен четвертий — до шістдесяти? Кожна людина з надією дивиться в майбутнє. Діюча влада відбирає у людей цю надію, позбавляючи сенсу життя. Зайняті процесом виживання вони просто надриваються і згоряють, не встигши втілити в життя заповітні мрії. Ось це і є справжній геноцид. ›››

16. №98  11/12/10 20:39  Бруд і мерзенність їхньої «особистої свободи»
Цієї осені Маріуполь буквально вибухнув новиною про те ›››

17. №10  12/02/11 23:16  Україна - країна розпусти?Після нашої статті «Дев’ятий вал порноіндустрії», опублікованої в «Комуніс
Після нашої статті «Дев'ятий вал порноіндустрії», опублікованої в ›››

18. №79  12/10/13 20:47  Базарний день у міськраді
Чергова 37-ма сесія Луганської міськради, яка відбулася 30 вересня 2013 року ›››

19. №23  13/04/13 02:48  Небезпека згуртовує
Жителі села Герасимівка Станично-Луганського району Луганської області, присутні 14 березня 2013 року на сході громади, були одностайні: таких масових зборів вони не пам’ятають. Актовий зал у будівлі колишнього дитячого садка не зміг вмістити всіх бажаючих. Добра третина цих людей тіснилися в холі. Чоловіки часто курили й дружно обговорювали питання на вулиці, чекаючи звісток із зали. Таку неймовірну активність громадян викликала гостра проблема, яка несподівано виникла перед селянами. Її суть можна зрозуміти з оголошень теми сходу, котрі були надруковані й розповсюджені герасимівською сільрадою: «Про проведення шахтою ім. Засядька геологорозвідувальних робіт на території Герасимівської сільської ради...» На схід були запрошені керівництво та фахівці шахти ім. Засядька, районне керівництво, представники обласної ради, обласної екологічної служби, районної санепідемстанції. Слід зазначити, що такої кількості чиновників селяни також давно не бачили. Преамбулою сходу стала поява поблизу села газової бурової вишки. А точніше, навіть не це, а цілковите ігнорування місцевою владою в особі голови сільради всіх питань жителів у зв’язку з буровою. Також герасимівці не могли добитися і хоч якихось чітких відповідей від обслуговуючого персоналу вишки на конкретне запитання: що і яким методом тут збираються видобувати. Люди запідозрили каверзу. Озброївшись пресою та Інтернетом, вони з’ясували: є вірогідність того, що на їхніх землях видобуватиметься сланцевий газ, а це дорівнює екологічній катастрофі. Така інформація не залишила байдужим нікого. Зібралася ініціативна група, котра почала інформувати громадян і вимагати від голови сільради негайного обговорення проблеми в найширшому, відкритому форматі. Після того як буквально все село збурилося, голова сільради Олена Пєвнєва терміново організувала цей схід. Слово надали Ірині Петрівні Баришевій. Саме вона очолила ініціативну групу герасимівців, які виступили проти видобутку сланцевого газу поблизу Герасимівки. Пряма мова: — Ми про все дізнаємося з телевізора. Причому російське телебачення краще інформує нас про те, що відбувається в Україні. Ось і про сланцевий газ теж. Побоювання з’явилося, коли наш гарант Конституції підписав у Давосі договір з іноземними компаніями про видобуток сланцевого газу. А у нас під боком нова вишка. Ми навіть не знали, хто тут працює, але, коли з’явилися скарги на те, що великовантажні машини розбили дорогу, з’ясувалося: працює шахта ім. Засядька. Ми з преси дізналися, що саме їй уряд виділив у 2010 році землі під геологорозвідку й видобуток сланцевих газів. У 2011 році наша облрада дала дозвіл шахті на розробку цих обласних земель.  Ірина Петрівна посилалася на низку публікацій про плани уряду щодо видобутку сланцевих газів в Україні, і зокрема в Луганській області, у газеті «Комуніст», підкріп­люючи їх прямими цитатами. Ці публікації не могли не викликати настороженості у жителів Герасимівки, яка переросла в тривогу, коли вони знайшли стару статтю із центрального друкованого органа Станично-Луганської районної ради — газети «Время», у котрій абсолютно відкрито шахта ім. Засядька інформувала про свої наміри щодо газовидобутку в районі. У статті описувався, разом з іншими, і метод гідророзриву, який застосовується під час видобутку сланцевого газу, а також його можливі негативні для екології наслідки. І.Баришева підкреслила, що основні претензії сьогодні селяни пред’являють своєму голові сільради Олені Пєвнєвій. Адже ніякої інформації про будівництво бурової за п’ятсот метрів від межі села Пєвнєва не надала, а вже тим більше не зібрала схід громади з даного питання, як це було зроблено, наприклад, у Біловодському районі, де жителі дали свою згоду на газовидобуток, одержавши гарантії, що це не буде видобуток методом гідророзриву. Замість цього сільський голова Пєвнєва провела в Герасимівці не дуже зрозуміле соціологічне опитування, в якому жителям ставили такі запитання: чи хочуть вони, щоб у їхньому селі створювалися робочі місця, ремонтувалися дороги, соціальні об’єкти тощо. Причому кожен опитуваний мав поставити свій підпис на бланку «опитування». Усього Пєвнєва зібрала 43 підписи. Багато жителів вважають, що таким чином сільський голова сфальсифікувала згоду громади на газовидобуток і бадьоро відзвітувала потім перед районним начальством. Конфлікт намагалося залагодити якраз оте прибуле на схід районне начальство, вигороджуючи Пєвнєву і відкидаючи претензії до Партії регіонів як до монолітної, керуючої сили в районі, котра нехтує інтересами виборців, захищаючи лише великий капітал. Заради справедливості варто відзначити, що коли уряд виділяв шахті ім. Засядька землі, а потім обласні депутати це узаконили, то ніхто не запитав на це згоди у людей, котрі живуть тут. Їх просто поставили перед фактом. І голова сільради — одна з цих людей. Однак як представник влади й партії влади вона могла б проявити ініціативу щодо інформування односільчан, які довірили їй свої долі, а не йти на повідку у свого партійного начальства.      Про суть питання про спосіб газовидобутку поблизу Герасимівки вдалося дізнатися від заступника генерального директора шахти ім. Засядька Бориса Бокого. З’ясувалося, що бурова видобуватиме газ звичайним способом. Геологорозвідка проведена, ствол пробурений, газ є. Залишається лише приєднати бурову до основної, існуючої магістралі й розпочати відкачку газу. Бокий також сказав, що в планах шахти — розгортання ще чотирьох газових вишок у прилеглих районах. Діалог представників громади із заступником директора був тривалим і непростим. У підсумку Борис Бокий клятвено пообіцяв, що готовий поставити свій підпис під будь-яким документом, у якому він підтвердить, що метод гідророзриву на герасимівській буровій застосований не буде. Чи можна йому вірити, вирішувати людям. Але мене особисто насторожили такі слова цього фахівця: «Сланцевий газ у нас є лише на Західній Україні. Це газ, який міститься в певного типу сланцях і містить певні види... Вимагає для розробки спеціальних умов. Я підкреслюю — спеціальних умов! Це гідророзриви. Це буріння свердловини і проведення низки заходів. На території Донбасу сланцевого газу немає! Луганська область до Юзівської площі, отриманої «Шеллом», щоб ви розуміли, туди не належить... Туди входять Донецька та Харківська області». Погодьтеся, у декількох реченнях фахівець спростував сам себе неодноразово. Спочатку він сказав, що сланцевий газ є лише на Західній Україні, потім згадав про Юзівське родовище, котре географічно належить до України східної, підсумувавши, що Донбас не є сланцевою коморою, забувши, мабуть, що Донецька область і є Донбас. До того ж, якщо подивитися на карту 48-ми сланцевих басейнів у 38-ми країнах світу, не можна не помітити, що території цілих континентів є отими басейнами. Із чого можна зробити висновок, що запаси сланцевих порід, які перебувають на дуже великій глибині, є практично у всіх країнах світу. Україна не виняток. І ще одна фраза із виступу Бориса Бокого не залишилася для мене непоміченою: «Шахта ім. Засядька торік провела три гідророзриви на своїх площах у Донецькій області. Сто вісімдесят тонн... Ніхто не проводив в Україні досі... і ніяких екологічних наслідків сьогодні нема!»  Упевнений: ця інформація буде багатьом цікава, оскільки вважалося, що в Україні абсолютно ні в кого обладнання для проведення гідророзриву нема. Як виявилося, є й навіть уже використовується без особливого розголосу. Враховуючи сказане Борисом Боким, не можна не дійти висновку, що сланцева тема в Україні — це таємниця за сімома печатками. А значить, довіряти в сланцевих питаннях хоч будь-кому важко. Великий капітал, здійснюючи свої брудні справи, як правило, діє без особливого розголосу. Погодьтеся, що «доленосний» контракт про передачу Юзівського родовища під видобуток сланцевих газів компанії «Шелл», який був підписаний у Давосі в присутності Януковича, для переважної більшості громадян України був цілковитою несподіванкою. Що ж до герасимівської бурової, то тепер у громади є хоча б можливість контролювати її роботу. Це стало можливим завдяки активній позиції селян. За підсумками сходу була створена робоча група із мешканців, котра матиме право вимагати звіту про проведення робіт на буровій із наданням документації та іншого. Також громадою Герасимівки і шахтою ім. Засядька буде підписаний соціальний договір, який передбачає за рахунок коштів шахти вирішити соціальні питання села. На завершення хочеться згадати стару, проте актуальну за всіх часів, а особливо наших, мудрість: під лежачий камінь вода не тече. Абсолютно очевидно, що влада сьогодні відверто плює на народ. І якщо народ не намагатиметься примусити владу працювати в його інтересах, то сланцева проблема здаватиметься нам комариним укусом порівняно з тим, що може вчинити в подальшому з нами безконтрольна олігархія у владі. Молодці герасимівці! ›››

20. №98  14/12/13 21:56  Опозиція — поза законом
Загальний національний конгрес Лівії 4 грудня затвердив шаріат як основу для законодавства країни. Створена парламентом комісія має внести поправки до наявних законів, для того щоб вони відповідали шаріату. Крім держустанов, це торкнеться законодавчих актів, які регулюють фінансовий і банківський сектори, а також Кримінального кодексу Лівії. Як бачимо, «демократичні стандарти» досягнуті в повному обсязі. Лівія — чудовий приклад для тієї частини українського суспільства, яка зберігає ілюзії щодо «бульдозерної революції». За нею буде або хаос, або ж фашистська диктатура. Як перше, так і друге спокійного життя не передбачають. А ось рясне кровопускання забезпечене, підтвердженням чого можуть стати нацистські гасла й заклики, котрі йдуть від організаторів бунту, якими вони підбурюють людей до насильства. Більше того, через західні ЗМІ, які не утруднюються ретельним аналізом цих подій, опозиціонери апелюють до «цивілізованого співтовариства», вимагаючи від нього благословити й підтримати бунт. 5 грудня Арсеній Яценюк озвучив план дій учасників майдану. Серед пріоритетів — добитися проведення позачергових парламентських та президентських виборів, а також підписати Угоду про асоціацію з ЄС. У рамках «плану» передбачається звернутися до провідних міжнародних організацій: до Ради з прав людини ООН і до Верховного комісара ООН, до Ради Європи, до неурядової міжнародної організації «Репортери без кордонів», а також до міжнародних правозахисних організацій Amnesty International і Human Rights Watch. Опозиціонери мають намір звернутися до деяких країн «Великої двадцятки» із проханням заблокувати рахунки представників української влади. Пропонується також створити Національний комітет із захисту громадянських прав в Україні для документування злочинів проти людства, прийняти звернення до ООН, ОБСЄ, ПАРЄ, ЄС про ескалацію насильства й репресій влади проти мирних громадян України. Лідери опозиції ставлять завдання організувати безперервний процес перебування на майдані депутатів та політиків з демократичних країн. Пропонується запросити на майдан депутатів польського сейму, представників Європейської народної партії з різних країн, депутатів Європейського парламенту й національних парламентів Європи, США, Канади, опозиційних лідерів з Росії та Білорусі. «Борці з режимом», які рвуться до влади, не соромляться у формулюваннях. Наприклад, вони пропонують звернутися до Світового конгресу українців, урядів Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії, а також США, Канади, Великобританії із проханням бути готовими надати гуманітарну підтримку Західній Україні, якій (увага!) уряд Азарова готує гуманітарну катастрофу і, ні більше ні менше, голодомор! Використання образів голодомору свідчить як про цинізм Тягнибока, Яценюка й Кличка, так і про їх моральну потворність. Крім того, опозиція вже звернулася до конгресу й сенату США з вимогою ввести санкції проти українських чиновників. Про це зі сцени майдану заявив Арсеній Яценюк: «Через заступника Державного секретаря США, яка була на майдані, ми передали листа на ім’я президента США Барака Обами про те, що український народ бореться за свою демократію». «Наше геополітичне завдання — повернення України в європейську сім’ю й підписання Угоди з ЄС», — додав він. Таким чином, оголосивши владу нелегітимною і антинародною, вони шукають джерело для власної легітимності не в українського народу, а в Заходу. Відкрито закликаючи західних політиків втручатися у внутрішні справи країни, яку вони мають намір очолити, опозиціонери втрачають не тільки підтримку більшої частини суспільства, а й власну гідність, і ставлять себе поза законом. ›››

21. №21  15/03/12 23:20  Недоторканна сім’я аферистів
На тлі низки гучних кримінальних справ проти колишніх перших керівників України виникло запитання: чому грозові хмари розплати обходять стороною екс-президента Ющенка та членів його родини? Невже аргумент «цi руки нiчого не крали» досі є беззаперечним стійким оберегом від прокуратури й інших державних органів? Звичайно ж - ні. Просто, як ніхто інший, Віктор Андрійович зробив усе для того, аби до влади після його каденції прийшли Янукович та його команда. Згадаймо знаменитий «універсал», ініційований самим Ющенком, який він підписав із Януковичем, тим самим нівелювавши своє ж гасло часів «оранжевого» Майдану про бандитів, які повинні були врешті-решт зайняти свої місця у в'язницях. Грішків за Віктором Андрійовичем водиться чимало. Якось у вервечці політичних баталій забулися його діяння щодо розвалу банку «Україна», вкладники якого досі оббивають пороги різних інстанцій у надії повернути вкрадене. Зате свіжа ще в пам'яті чергова афера Ющенка. Це проект «Лікарня майбутнього». Нещодавно лідер українських комуністів Петро Симоненко закликав провести трибунал над Ющенком. Відповідь із секретаріату «оранжевого» екс-президента не забарилася. У ній Ірина Ванникова, прес-секретар Ющенка, висловила думку, що так комуністи мстять Віктору Андрійовичу за те, що він добивався правди. «Ющенко хотів, щоб увесь світ дізнався про істинну правду про голодомор, про ті репресії, які проводив сталінський режим щодо українців», - сказала Ванникова. Справді, у перекручуванні історії і в реабілітації фашистських злочинців Віктор Андрійович добре постарався, але все-таки - де «лікарня майбутнього»? Меморіал жертвам Голодомору, наприклад, побудований. За скромними оцінками, обійшовся він українським платникам податків на сьогодні уже дорожче 750 мільйонів гривень. За ці гроші якщо вже й не «лікарню майбутнього» можна було спорудити, то, принаймні, кілька скромніших медзакладів. Помста помстою, однак - де лікарня? І яка доля коштів, зібраних на її будівництво? Загальна тенденція української влади як колишньої, так і діючої, полягає в тому, що живі люди її цікавлять менше, ніж мертві. Нинішній міністр закордонних справ Костянтин Грищенко, перебуваючи з візитом у США, заявив: «Україна докладе всіх зусиль для відкриття у 2013 році у Вашингтоні меморіалу жертвам Голодомору в Україні». Це він констатував під час свого візиту у Вашингтон, де відвідав уже підготовлене місце для майбутньої споруди. І це говориться й робиться в той час, коли черговий український бюджет вкотре урізується в сфері медицини. У скільки обійдеться українцям черговий пам'ятник голодомору, до того ж на іншому кінці світу, залишається тільки здогадуватися (поки що називаються суми від 5 мільйонів гривень до півтора мільйонів доларів), але одне сказати можна точно - набагато дорожче, ніж скромна сільська лікарня, яких в Україні за останні двадцять років не було побудовано жодної. Зате закриті сотні. Однак повернімося до проекту «Дитяча лікарня майбутнього», керівником якого з легкої руки Віктора Андрійовича стала його дружина Катерина. За сім років існування проекту він візуально практично не просунувся ані на крок. На фото місця для об'єкта можна бачити зарості бур'янів, серед яких видніється щось на кшталт фундаменту, більш схоже на кістяк зруйнованого варязького корабля. Тепер Катерина Ющенко говорить, що у всьому винна лише держава, котра не бажає фінансувати проект. Однак не пояснює, чому, коли тією ж державою керував її чоловік, темпи будівництва «Дитячої лікарні майбутнього» не набагато відрізнялися від нинішніх. Насправді пояснення цьому єдине. І визначається воно простим словом «афера». Для того, щоб це зрозуміти, так, як і для того, аби спокійно, як кажуть, у робочому режимі, розпочати слідство у цій справі, достатньо звернутися до офіційної інформації, розміщеної на сайті проекту. Взяти і зрівняти - скільки коштів надійшло на рахунки благодійного фонду «Дитяча лікарня майбутнього» і як вони були витрачені. З короткого фінансового звіту можна зрозуміти, що за весь час існування проекту було зібрано 143 444 484,75 грн. Витрачено 71 825 318,59 грн. Пані Ющенко стверджує, що різниця спокійно лежить на якихось банківських рахунках і чекає кращих часів. На жаль, підтвердити чи спростувати цю закриту інформацію під силу тільки тим, хто нічого не робить у напрямку розкриття афери. А саме - нинішній владі. А в тому, що це все-таки афера, сумніватися не доводиться. Виходячи, в першу чергу, хоча б із того, як були витрачені оті майже 80 мільйонів гривень, які офіційно фігурують у звіті фонду. Отже: з них левова частка була витрачена на проектні роботи - 55 703 894,78 грн. Сума значна, і навіть людині далекій від будівництва зрозуміло, що на ці гроші можна було одержати, принаймні, десять замість одного проекту. 751 470,35 грн було витрачено на організацію та проведення конкурсів. Яких саме - не уточнюється, але можна здогадатися, що саме тих, на котрих визначився переможець-проектувальник, який одержав потім більше 55 мільйонів грн. Організація конференцій, громадських слухань, участь у виставках, презентаціях потягли ще 360 616,95 грн. Лише 7 941 706,18 грн були витрачені на підготовчі роботи на будівельній ділянці й майже стільки ж - 7 067 630,30 грн - на адміністративні витрати, що не може не викликати здивування. Отакий цей сухий звіт семирічної історії «Дитячої лікарні майбутнього». Пролити світло на «сухий звіт» допоможе рубрика сайту Благодійного фонду «Дитяча лікарня майбутнього» під гучною назвою «Етапи реалізації проекту». Починаючи з 2005 року, наведемо приклади цих «етапів». З Указу Президента України Віктора Ющенка «Про негайні заходи з реформування системи охорони здоров'я населення» №1694/2005 про необхідність «створення Всеукраїнського центру охорони здоров'я матері і дитини (ВЦОЗМД) і здійснення у встановленому порядку заходів щодо визначення його організаційної структури, напрямків діяльності, фінансування і кадрового забезпечення».У 2006-му проект не тільки бурхливо обговорювався. На майбутньому місці будівництва була закладена «капсула», а на рахунок надійшли, завдяки телемарафону, кошти в розмірі 242 мільйонів гривень, які переказали жалісливі «пересічні», не підозрюючи, що чергового разу стали жертвою шахраїв. 2007 рік ознаменувався підписанням Договору між БФ «Дитяча лікарня майбутнього» і компанією BDPGroupe-6 на надання послуг із розробки проектно-кошторисної документації. На тлі численних презентацій та конференцій наприкінці року проект було затверджено. 2008 рік був присвячений усіляким узгодженням і зустрічам із різними фахівцями. У 2009-му черговою «перемогою» проекту стала його презентація у Москві. А ще майбутніх фахівців існуючої лише на папері «лікарні майбутнього» відправили стажуватися в Cedars-Sinai Medical Center (США). Недешево це обійшлося, мабуть. У 2010 році народні гроші пані Ющенко переважно витрачала на вивчення та розробку технічних умов майбутніх корпусів лікарні, а також на презентацію проекту. Знову. Цього разу в Брюсселі. Також в Америку була відправлена на стажування чергова партія українських лікарів «лікарні майбутнього». У цей же час фундамент лікарні остаточно заріс бур'янами, а самі «славні» етапи реалізації проекту зупинилися. Абсолютно очевидно, що гроші, призначені для будівництва, були цілеспрямовано пущені на вітер: конференції, презентації, навчання персоналу установи, якої нема й не буде, тендери тощо. Для вузького профілю фахівців у сфері фінансових злочинів цей проект міг би стати масштабним полем для діяльності. Однак, як ми знаємо, на даний момент подружжя Ющенків має на руках якусь охоронну грамоту. Особисто від Януковича, треба думати. Інакше це не пояснити. Тим більше що Ринат Ахметов проявляє виняткову й не характерну для нього стриманість із приводу долі власних коштів, переказаних на рахунки «лікарні майбутнього». А йдеться, ні багато ні мало, про майже 13 мільйонів гривень. Якщо спроби відновити справедливість будуть називати помстою, а злочинців - покривати, то деградація українського суспільства, безсумнівно, поглибиться. Трибунал над Ющенком необхідний. Неважливо, хто його ініціює: комуністи чи навіть націоналісти, які, судячи з заяв, аж ніяк не проти цього. Просто злодій повинен сидіти у тюрмі. Вікторе Андрійовичу, пам'ятаєте свої нетлінні спічі про бандитів і тюрми? Час їх втілювати в життя! Найзнаменитіша сім'я українських аферистів повинна, врешті-решт, хоча б за щось відповісти. ›››

22. №16  15/03/14 11:53  Добро й зло
Черговий скандал ›››

23. №29  15/04/12 15:58  Акт капітуляції
Парафувавши Угоду про асоціацію з ЄС, українська влада ›››

24. №30  15/04/12 17:41  На пірамідах заробляє той, хто їх заснував
У «верхах» ходять чутки ›››

25. №44  15/06/13 23:25  Нетрадиційна любов
Можливість визнання сеймом Польщі ОУН-УПА злочинними організаціями викликала в колі націонал-патріотів хвилю обурення, яка докотилася аж до МЗС. Виконуючий обов’язки директора департаменту інформаційної політики відомства Євген Перебийніс був змушений заявити, що гіпотетичне прийняття цього законопроекту не відповідатиме високому рівню польсько-українських відносин. Нагадаємо: 11 квітня у польському сеймі був зареєстрований проект постанови, яким передбачається встановити 11 липня Днем пам’яті жертв геноциду, чиненого ОУН і УПА в східних областях Польщі. У проекті документа засуджується геноцид польського населення, вчиненого УПА та іншими формуваннями українських націоналістів в 1939–1947 роках, а також йдеться про те, що ОУН, УПА, дивізія СС «Галичина» та українська поліція, яка перебувала на німецькій службі, — злочинні організації. Український МЗС не вперше стає на захист нацистських пособників. Так, у грудні 2012 року тодішній директор департаменту інформаційної політики Олег Волошин, даючи оцінку прийнятій на Генеральній Асамблеї ООН резолюції «Героїзація нацизму: недопустимість певних видів практики, які сприяють ескалації сучасних форм расизму, расовій дискримінації, ксенофобії й пов’язаній з ними нетерпимості» заявив, що не варто всіх стригти під одну гребінку. Мотивуючи «утриманість» української делегації під час голосування, Волошин підкреслив: «Деякі зарубіжні політики хотіли б прирівняти до пособників нацизму тих, хто у вкрай важких історичних умовах боровся за свободу й незалежність України. Українське суспільство не сприймає такі спрощені підходи». Зрозуміло, що за «свободу» і «незалежність» воювали члени ОУН і головорізи УПА. Варто нагадати, що в резолюції, за яку проголосували 120 держав, висловлювалося серйозне занепокоєння активізацією екстремістських рухів та політичних партій, які пропагують расизм, етноцентризм і ксенофобію. Крім того, резолюція засуджує прославляння нацистського руху й колишніх членів організації Ваффен-СС, у тому числі шляхом відкриття пам’ятників та меморіалів, а також проведення публічних демонстрацій з метою пропаганди нацистського минулого, нацистського руху й неонацизму. Розписуючись за все українське суспільство, пан Волошин, як і сьогодні пан Перебийніс, насправді висловлювали думку лише вузької його частини. На догоду політичній кон’юнктурі чиновники забули, що у Другій світовій війні було лише дві воюючі сторони: це країни антигітлерівської коаліції й усі ті, хто їм протистояв зі зброєю в руках. Склероз — не найкраща якість дипломата й не дає йому приводу ігнорувати норми міжнародного права. Заради справедливості варто відзначити, що делегація Польщі, Сейм якої збирається розглядати вищевказаний проект постанови, у 2012 році під час голосування в ООН щодо резолюції про недопустимість героїзації нацизму також утрималася. Світло на позицію поляків пролив професор Ягеллонського університету в Кракові Анджей Новак, котрий роз’яснив «нетямущим», що проблема актуальна лише настільки, наскільки поняття нацизму і, насамперед, фашизму, є політичною зброєю в руках комуністів і вигідна Росії, котра веде пропаганду, спрямовану проти сусідів. «Я боюся, що її (Росії) протест проти позиції України теж може бути не лише відповіддю на популярність радикальних правих сил в Україні, а й геополітичною зброєю», — підкреслив Новак. Пряма підміна понять характерна як для польського професора, так і для українських дипломатів. Єдиним поясненням такої поведінки може бути лише одне — клінічна русофобія. У цьому контексті стає зрозуміло, на основі чого в подальшому будуватимуться українсько-польські відносини. І ніяка постанова польського сейму, навіть якщо вона й буде прийнята, не затьмарить «любові» вузьких кіл двох «братніх народів», навіть якщо вона певною мірою нетрадиційна. ›››

26. №63  15/08/13 20:16  Закулісна гра на ринку пасажироперевезень
Співробітники відділу міліції з боротьби з економічними злочинами провели слідчі заходи з Ігорем Єлісоветським, начальником Донецького облуправління Держінспекції з безпеки на наземному транспорті. За попередніми даними, чиновника підозрюють у неодноразовому одержанні хабарів. Ігор Юрійович перший день як ви­йшов із відпустки. Його затримали у власному кабінеті. Донецькі ЗМІ вже щосили передруковують інформацію із сайту «Новини Донбасу» про те, що, «як стало відомо «Новинам Донбасу», 30 липня хабар вимагав із двох транспортних підприємств, які здійснюють внутріобласні перевезення пасажирів. Сума вилучених у цей день коштів склала 9 тис. грн» і, «за деякою інформацією, у відомстві був сформований «прейскурант» щодо хабарів за видачу ліцензій, за невиявлення порушень під час перевірок та інше». Оце-бо журналісти — посилатися на «деяку інформацію». Але чи все так просто? Щось пі­дозріле коїться із транспортною галуззю Донецької області. Спочатку намагалися зняти з реєстрації громадську організацію «Донецька міська спілка автоперевізників», котра захищає права перевізників. Але громадська організація змогла дати відсіч, більше того, відстоявши своє право на існування, звернулася до суду із заявою про неправомірні дії з боку податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька та судді Донецького окружного адміністративного суду. За фактом незаконних дій розпочате досудове розслідування. Варто сказати, що представник даної організації — учасник конкурсного комітету з розподілу графіків маршрутів у Донецькій області. У той момент наш портал захотів з’ясувати ситуацію. У першу чергу ми звернулися до Олександра Васьковського, голови «Донецької міської спілки автоперевізників», за коментарем. «Наша організація пов’язує дії, спрямовані на припинення функціонування спілки автоперевізників, із ВААП (Всеукраїнська асоціація автомобільних перевізників), які ставлять за мету захопити ринок пасажироперевезень у Донецькій області», — розповів Олександр Євгенович (докладніше http://dotp.dn.ua/?p=1344). Сутичка з ВААП перетворилася для громадської організації на перемогу, справу потихеньку почали забувати. Але прокуратура розпочала слідство у справі начальника управління Укртранс­інспекції в Донецькій області. Проте, як повідомляють джерела із силових структур, на купюрах, котрі могли б бути отримані як хабар, немає ані відповідних міток, ані відбитків пальців, що належали б Ігорю Юрійовичу або комусь із його оточення. Відео- та аудіозаписи, які доводять даний факт, також відсутні. А перевізники, із яких нібито вимагали хабар і які вчора приносили гроші, сьогодні говорять, що претензій до Єлісоветського не мають. Виникає логічне запитання: кому вигідно, щоб Єлісоветського зняли з посади? Кому заважає громадська організація, котра захищає права перевізників? Після того, як ми звернулися за коментарями до Олександра Васьковського та деяких перевізників і проаналізували всю отриману інформацію, відповідь не забарилася. Напередодні в Донецькій області мав відбутися конкурс щодо розподілу приміських і міжміських внутріобласних автобусних маршрутів загального користування серед перевізників. Ключовим членом комісії був Ігор Єлісоветський. Чи потрібно говорити, що результат конкурсу і повинна була оголосити ця комісія? Олександр Васьковський прокоментував ситуацію так: «Представники ВААП, підкон­трольні народному депутату Ігорю Шкирі, сказали, що коли в конкурсі їх не оголосять переможцями, то перемога не дістанеться нікому, і натякнули, що результат може бути й без конкурсного комітету. Співробітники ВААП розуміють, що у них мало шансів виграти по-чесному, отож вони й намагаються всіма можливими методами змінити фінал». Обласна влада, треба віддати їй належне, посадила у крісла суддів людей, які повинні були об’єктивно розсудити конкурс. Ось тільки тепер голову комісії звинувачують в одержанні неправомірної вигоди. Звичайно, у всій цій ситуації правоохоронні органи розберуться, оскільки інформація про неодноразове одержання коштів як хабара, швидше містична. Але, звісно ж, перевірити було потрібно. Як же тоді сталося, що головного транспортника Донецька хочуть позбавити волі? Неофіційні джерела, які побажали залишитися невідомими, розповіли цікаві подробиці з особистого і робочого життя оточення Єлісоветського. Один із заступників Ігоря Юрійовича — ставленик Ігоря Шкирі. Тоді як Єлісоветський був у відпустці (за два тижні відпустки йому довелося перенести операцію, і нинішній його стан не можна назвати навіть задовільним), під нього вочевидь «копали», встановивши точки прослуховування в робочому кабінеті та приховані камери відеоспостереження. І зроблено це було за сприяння його заступника. Ще одна деталь: Єлисоветський уже тривалий час їздить на старенькому Volkswagen, тоді як заступник — щасливий власник красеня Lexus. У зв’язку з вищеописаними діями перевізники Донецької області провели під стінами Донецької обласної державної адміністрації пікет. Вони закликали усіх небайдужих людей приєднатися до їхніх акцій протесту і не дозволити структурам ВААП монополізувати ринок пасажироперевезень у Донецькій області. Чим закінчиться ця гра для міста й області, невідомо. Будемо далі стежити за ситуацією.   ›››
27. №72  15/09/13 22:45  Історія «кохання» зі щасливим кінцем?
Яка краса! Яке єднання і взаєморозуміння! Який тріумф торжества кохання! Недарма кажуть ›››

28. №17  17/03/13 00:02  Українська реформа. Синонім — пішли геть!
Президент України Віктор Янукович у середині січня 2013 року звинуватив уряд на чолі з Миколою Азаровим у саботажі реформ. «Як можна на 35 відсотків, на 25 відсотків виконувати? Це саботаж. Це просто люди втратили взагалі відповідальність», — обурювався президент. Ніби відчувала міська влада Луганська, що й до них докотиться гнів згори. Тому й форсувала «реформування» ще перед Новим роком, прийнявши на останній сесії Луганської міськради року минаючого провладною більшістю рішення про створення управляючої компанії в сфері ЖКГ. «Центрожитлоком» — що це? Так поспішали ініціатори створення компанії в особі «регіональної» міської виконавчої влади, що навіть не могли пояснити до пуття, як працюватиме нове підприємство і як це позначиться на населенні. Депутатів на профільних комісіях переконували в необхідності прийняття рішення приблизно так: «Реформи — це є «гут». Ми діємо за досвідом польських колег. У Росії це працює. І взагалі це не наша примха, а наказ міністерський. І ми не перші. В Івано-Франківську вже створили. Словом, ви проголосуйте, а потім ми пояснимо що до чого». Чи варто сумніватися, що саме так і зробили депутати від Партії регіонів? Проголосували! Підтримали! Фракція КПУ Луганської міськради, навпаки, наполягала спочатку на обговоренні питання із залученням фахівців, із проведенням громадських слухань. Та хто їх слухати став? За великим рахунком, на тій грудневій сесії з інформації про управляючу компанію було відоме лише одне — її назва: «Центрожитлоком». На депутатському клубі, який відбувся в січні 2013 року (із залученням громадськості), уже дещо з’ясувалося. Щоправда, легше від цього не стало. Директор нової комунальної управляючої компанії доповів, що основна мета її створення, звичайно ж, — наведення порядку в системі міського комунального господарства (хто б сумнівався?) А саме — шляхом оптимізації управлінського апарату, за рахунок ліквідації жеків як таких і централізації з повним контролем за фінансовими потоками за надані послуги, які тепер без відома управляючої компанії ніхто надати не зможе. Забігаючи наперед, слід сказати, що у зв’язку зі створенням компанії і всупереч її цілям, жеки в першу чергу почали звільняти слюсарів, зварників, словом, представників класу робітників. Причому звільняти не за статтею, щоб людина не змогла звернутися в центр зайнятості, а за узгодженням сторін. Не напишеш заяву — знайдеться інший привід: так і оголосили в деяких жеках Жовтневого району міста Луганська. Якщо простіше, то «Центрожитлоком» бере під свій ковпак усе, що має відношення до ЖКГ. Дякувати богу, що поки ще це не приватна контора, але ж відповідний наказ Міністерства ЖКГ дозволяє створювати приватну. Пощастило, словом, хоч у цьому луганчанам. Поки що пощастило. Оскільки немає ніякої гарантії, що завтра «Центрожитлоком» не опиниться у приватних руках шляхом передачі в концесію, наприклад. Але навіть «поки що пощастило» у цьому випадку теж сумнівне... «Моя домівка» — програма з відправки у вільне плавання Сумнівне щастя можна прочитати між рядками відповідної програми, підготовленої Луганським міськвиконкомом під назвою «Моя домівка», яку також підтримали депутати від Партії регіонів уже на наступній, січневій, сесії. Це черговий етап «реформування». За роботу щодо виконання програми «Моя домівка» візьметься управляюча компанія «Центрожитлоком» з 1 квітня. Тобто на День сміху. Або, як його ще називають, День дурня. У ролі дурнів, звісно ж, як зазвичай, будуть жителі Луганська. А от сміятися відведена роль їм — «реформаторам». І ось чому. У нинішню квартплату луганчан закладені тринадцять послуг. Програма передбачає з них залишити п’ять обов’язкових: освітлення, робота ліфтів, аварійна служба, вивезення сміття й прибирання прибудинкової території. Така послуга, як, наприклад, ревізія вентиляції, якщо проводитиметься, то рахунок за неї надійде окремо. При цьому сума, котру ви сьогодні віддаєте за квартплату, мало того що не зміниться — вона стане вищою! Адже одна з головних тез «реформування» — необґрунтовані тарифи. Необґрунтовані, звичайно, означає — низькі. Орієнтовно вже сьогодні можна сміливо заявити, що ціна квадратного метра житлоплощі зросте до чотирьох із копійками гривень. Тобто мінімум удвічі. При цьому кількість послуг скоротиться більш ніж удвічі. Не забуваймо і про однозначне збільшення найближчим часом тарифів на тепло, газ, воду. А це вже МВФ нам диктує. Не підвищимо — не одержимо кредит. Замкнене коло, словом. І в центрі цього кола сидять наші перші особи держави із батогом. А ми бігаємо навколо них у милі як загнані коні... «А як же ремонти, поточні й капітальні?» — цілком резонно запитають розгублені громадяни. І матимуть рацію. Адже платили вони справно кудись-бо свої кревні десятиліттями, проживаючи в обшарпаних під’їздах зі стійким запахом каналізаційних стоків. Платили з надією, що ось-ось і до них дійде черга. Не дійде тепер! Забудьте! Програмою передбачається перекласти ці «приємні ремонтні турботи» на ваші плечі, шановні мешканці багатоквартирних комунальних будинків. Тепер для того, щоб «покращіти» ваше життя, по-справжньому, по-азаровськи, запроваджується така штука, як співфінансування. Тобто — частину коштів на ремонт (поточний, капітальний, покрівлі, каналізації, електропроводки, словом, усього) збирають мешканці багатоквартирного будинку, а частину додає комунальна управляюча компанія, використовуючи для цього міські бюджетні кошти. Причому, в якому співвідношенні проводитиметься це «співфінансування», програма «Моя домівка» скромно мовчить. Та й без цього, гадаю, усім зрозуміло, що, як і колись, на всі запитання щодо ремонтів мешканці можуть почути все те ж до болю знайоме — немає грошей. Тільки ось тепер ця фраза буде підкріплена буквою закону. А, можливо, її й не використовуватимуть, легко замінять на просте й зрозуміле — «пішли геть!» Та й зібрати грошики на ремонт будинку з мешканців (пройтися з шапкою по квартирах) — завдання дуже складне. А якщо чесно — нездійсненне. От і все! У зв’язку з цим аспектом слід віддати належне деяким депутатам від ПР Луганської міськради, котрі не втратили совість остаточно. У профільних комісіях вони намагалися пом’якшити удар, завданий по громадянах їхніми вищестоящими однопартійцями з міністерств і депутатського корпусу ВР, які вигадали таке реформування. Наприклад, голова комісії саме з ЖКГ наполіг на розгляді внесення в програму «Моя домівка» обов’язкового тарифу на аварійні потреби. Таким чином, у мешканців будинку хоча б буде якийсь фонд, котрим вони зможуть розпорядитися для ремонту. Адже із шапкою, як уже сказано, пройтися й зібрати не вийде. Депутати фракції КПУ підтримали цю ініціативу. А в цілому «Моя домівка», на їхнє переконання, заслуговує не впровадження чи обговорення, а негайного викидання в сміттєву урну. Однак часи не ті... Такі різні власники Слід мовити ще кілька слів про істинний сенс реформи ЖКГ, а також програму «Моя домівка» як її складову. Власне, цей сенс закладений у всіх українських реформах останніх двадцяти років. Зняття відповідальності держави за життєдіяльність громадян — так коротко він звучить. І не треба вважати, що саме Янукович і його команда у всьому винні. Капіталізм — ось корінь зла. «Реформування» ЖКГ шляхом перекладання проблем галузі на плечі громадян відбувається під гаслом: «Власник повинен відповідати за своє майно». Мовляв, 99,9% квартир у багатоповерхівках приватизовані, то якого ж дідька держава повинна ремонтувати їм дахи, під’їзди тощо?! Виникає і низка зустрічних запитань. Якого ж дідька, в такому разі, люди здійснювали відрахування десятиліттями на ремонти, і куди ці гроші поділися? Якого дідька власнику Ахметову держава підкидає грошенят, рятуючи нібито металургію? Якого дідька власник Порошенко вже приготувався одержувати допомогу від держави на розвиток вітчизняного автомобілебудування? Якого дідька Президент України Віктор Янукович підписав закон про списання з паливно-енергетичного комплексу, котрий перебуває в руках олігархів, більше 24 мільярдів гривень заборгованості за газ? Чи це все малі бідолашні власники, які на тлі бабусі — капіталістичного монстра, котра володіє двокімнатною хрущовкою, — просто діти? Чому їм держава допомагає, а на пересічних громадян плює? Чому держава в цій країні ніколи не виконує своїх зобов’язань перед своїми громадянами? У стійло! Ініціатива зі створення ОСББ із тріском провалилася. Причина проста — держава не виконала своїх зобов’язань. А саме — однією з умов створення ОСББ було те, що люди, які вирішили свій багатоквартирний будинок вивести з комунальної власності, були вправі вимагати спочатку від держави провести його цілковитий капітальний ремонт. І що? Та нічого. Немає ремонту — немає ОСББ. Тепер влада пішла іншим шляхом. Насильницьким. Системи й програми, аналогічні «Моїй домівці», будуть впроваджуватися по всій Україні примусово. При цьому становище мешканців створених ОСББ і мешканців комунальних будинків тепер однакове — вони покинуті напризволяще. Є ще одна важлива деталь — ОСББ відтепер не може виконувати роботи, а інакше — плати податки. Тобто двірника чи сантехніка на роботу ОСББ прийняти не може. Діяти в правовому полі можливо тепер лише через управляючу компанію. Вона, рідна, надаватиме послуги як для комунальних будинків, так і для ОСББ. За що ж боролися в такому разі люди, створюючи ОСББ? За «напоролися»? А за що голосували люди, роблячи позначку в бюлетенях навпроти ПР? Та за те ж «напоролися»! Попереду чергові вибори до місцевих рад. Отож Партія регіонів та інші олігархічні політклани вже готують, дістають із-за запічка, натирають до блиску старі добрі граблі. Знову наступите на них? А все могло б бути інакше Українські реформи, як і риба, починають гнити з голови. Тому нібито й нізащо звинувачувати місцеву владу — наказ виконує, що їй залишається робити? А якщо подивитися на питання інакше? Скажімо, якби була у Луганській міськраді більшість депутатів-комуністів. Що вони могли б зробити? Кажучи просто — послати до дідька всі вказівки згори! І спочатку зажадати від уряду виконання своїх зобов’язань! Вранці гроші — ввечері стільці! Виділяйте на місто гроші для капітального ремонту комунальних будинків (для всіх без винятку), а вже потім будемо говорити й про управляючу компанію, і про ОСББ, і про інші нововведення... На сесії прийняли рішення — і крапка! Невже городяни не підтримають в разі чого? Це дурниця, що політика робиться десь нагорі. Політика всюди! Вона на кожному нашому кроці! І є політика народна, а є абсолютно інша. Як слова «давати» і «забирати». Це слова антоніми. А фраза-синонім українським реформам останнього капіталістичного двадцятиріччя — «пішли геть!» Так і живемо... Як голосували вчора. ›››

29. №28  17/04/11 20:29  У зашморг від такої «свободb»...
Постійне й рівномірне зростання статистики самогубств у всіх країнах світу спостерігається з початку XIX століття. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) вважає, що до 2020 р. щорічно будуть покінчувати життя самогубством 1 500 000 чоловік. За кожною цифрою приховується трагедія конкретної людини, однак чим гірші справи в тому чи іншому суспільстві, тим страшніша статистика. Наприклад, з початку минулого століття царська Росія належала до країн з невисоким рівнем самогубств. Однак після початку Першої світової війни кількість суїцидів різко зросла й досягла піку в період громадянської війни, де загубилася серед загальних цифр. До того ж було відзначене зниження суїцидів уже після 1920-х років, коли економіка СРСР почала підніматися з руїн, і знову стрибок - з початком війни. Це, власне, і доводить факт про взаємопов'язаність «стресових ситуацій» та кількості тих, хто вирішив звести рахунки із життям. Зокрема, різкий стрибок суїцидів у перші роки «незалежності» в Україні саме і став наслідком поетапного розшарування суспільства на бідних і багатих, руйнування високорозвинутої економіки, а з нею - і соціальної сфери. Тому частка суїцидів у безповоротних втратах українського населення - з 52 мільйонів у УРСР до 46 у «вільній Україні» - дуже відчутна. За офіційними даними, які відрізняються кількома відсотками, за всі роки незалежності в Україні добровільно пішли з життя близько 200 тисяч чоловік - це населення цілого міста або сільського району!ВООЗ ділить усі країни за показником суїциду на три групи: високий і дуже високий рівень самогубств (понад 20 чоловік на 100 тисяч населення), середній рівень (від 10 до 20 чоловік) і низький (до 10 чоловік). Росія належить до першої групи - 36 чоловік, разом з Білоруссю - 37 і Литвою - 42 чоловіки. Майже на нулі суїциди в Єгипті, на Гаїті і Ямайці.Тривалий час статистику щодо самогубств або не вели, або засекречували - для цього були свої мотиви. В часи СРСР Держкомстат почав офіційно публікувати ці дані в 1989 р., коли різке збільшення кількості суїцидів стало помітним на тлі інших показників. Ці публікації дають можливість порівняти рівень суїцидів в роки СРСР і в подальший період. Якщо до 1988 р. рівень суїцидів у СРСР доходив до 23 чоловік на 100 тисяч, то, починаючи з 1988 р., він почав різко зростати, і в 1994 р. на територіях колишнього СРСР кількість самогубств збільшилася заледве не вдвічі! В Україні в 1997 р. було зареєстровано 29,9 випадку суїциду на 100 тисяч населення - добровільно пішли з життя 15 тисяч чоловік! Це більше, ніж у всьому СРСР за 1988 рік! Згідно з даними Держкомстату («Статистичний щорічник України за 1999-2009 роки»), динаміка цифр щодо суїцидів у нашій країні виглядає так: на 100 тисяч населення в 1990 році було зареєстровано 20,6 завершених суїцидів, в 1995-у - 28,3, в 1998-му - 29,5, в 1999-му - 29,1. У 2000 р. був досягнутий суїцидний пік: на 100 тисяч українців припадало 29,6 самогубця. Потім показник тільки знижувався, застигши з 2005 року на 22-23 самогубцях на сотню тисяч жителів країни. Втім, статистика - справа делікатна, можна й підправити, особливо якщо це стосується країни, де «не йдуть економічні реформи» навіть за мільйони доларів, котрі вливаються «на демократію»!Експерти Всесвітньої організації охорони здоров'я ООН опублікували доповідь, у якій говориться, що на рік на планеті фіксується близько 1 мільйона самогубств. Звідси випливає, що у світі самогубства відбуваються кожні 40 секунд.Відповідно до доповіді тієї ж ВООЗ, найбільше самогубств відбувається у країнах Східної Європи. Україна, хоча й не лідер серед них, але займає «гідне місце» у цьому списку - отож пишатися тут нічим. За статистикою українського МНС, у рік фіксується більше 11,5 тисячі самогубств. Отже - кожні 46 хвилин у нашій країні хтось зводить рахунки з життям.Найчастіше вдаються до самогубства в Україні жінки. При цьому вони вибирають більш «гуманні», на їхнє переконання, способи, ніж чоловіки. Наприклад, ковтають таблетки або ріжуть вени. Тому вони й виживають частіше. Представники ж сильної статі людства вдаються до більш «ефективних» методів - викидаються з вікон, вішаються, пускають собі кулю в лоб.До речі, у ВООЗ вважають стереотипами той факт, що найбільший відсоток суїцидів відбувається в економічно бідних країнах або країнах, які переживають економічну кризу. Статистика говорить сама за себе! За даними ВООЗ: 41% причин самогубств так і залишаються невідомими, і лише 19% чиняться через страх перед покаранням, решта - через втрату соціального статусу, нерозділене кохання, або фінансові проблеми.Доведено, що існує пряма залежність між суїцидом і втратою соціального статусу, коли людина опиняється за бортом життя - те, що на Заході називають «комплексом короля Ліра». Так, високий рівень самогубств відзначається серед демобілізованих офіцерів, молодих солдатів, людей, взятих під варту, недавніх пенсіонерів, бізнесменів-банкрутів, обманутих вкладників. До речі, 40% суїцидів у нашій країні вчиняють не молоді, а якраз люди похилого віку. Це й зрозуміло - у буржуазній Україні немає передумов для щасливої старості. За кількістю смертей серед старшого покоління ми - на перших позиціях у Європі! Ось і судіть самі - чого варта нам ця «демократія» і «свобода», які настали після розвалу СРСР, якщо від них народ готовий у зашморг лізти від безвиході! Доведення до самогубства кваліфікується як жорстоке поводження або систематичне приниження гідності людини, яка перебуває в матеріальній або іншій залежності від особи, котра вчиняє ці дії. Крім того, виділяють підбурювання до самогубства й пособництво самогубству (асистований суїцид). Такі дії в деяких країнах, у тому числі в Україні, Росії, Великобританії та інших державах, караються за кримінальним законодавством (Див.: ст. 120 Кримінального кодексу України). Як же тоді розглядати дії української буржуазної влади, якщо вона своїми «реформами» пропонує громадянам України «здохнути»? ›››

30. №36  17/05/13 22:46  Убогі карлики
Щороку напередодні великого свята Перемоги відчиняються ворота пекла й на світ божий вилазять злі духи мертвих нацистів, щоб вселитися у своїх живих послідовників. І ось ця смердюча армія виповзає на вулиці міст, проникає в телевізійний ефір, на сторінки періодичної преси й починає отруювати священне для мільйонів людей свято. Отруюють по-різному. Одні влаштовують провокації, невід’ємною частиною яких стає силове протистояння з ветеранами та правоохоронними органами, інші діють на інтелектуальному фронті, фальсифікуючи історію й доносячи «нові факти» до аудиторії через ЗМІ. Але всіх їх об’єднує одне — любов до свастики й тієї ідеології, символом якої вона була. Головною метою інфернального війська завжди була історична пам’ять народу, яка є систематизованим раціональним знанням. У пам’яті закладені відомості й символи, котрі об’єднують людей у суспільство і які забезпечують наявність у ньому стійких каналів комунікації. Руйнування цих каналів неможливе без атаки на символи. Одним з таких символів є День Перемоги й усе, що з ним пов’язане. Вкидаючи в суспільство брехливі концепти, послідовники нацистів та їм співчуваючі намагаються розколоти його на безліч груп, позбавлених об’єднавчих смислів, реалізовуючи таким чином власну політичну програму. Прикладом цього може бути Юрій Луценко. «Мужній» польовий командир, який ще недавно нарікав за ґратами на поганий стан здоров’я, щойно ковтнувши живильної вологи свободи, тут же прийшов до тями й почав активний пошук своєї ніші в політиці. Юрія Віталійовича біси взагалі не полишали ніколи. Можливо, на час, коли він перебував за ґратами. То вони вселялися в нього прямо в німецькому аеропорту, доводячи польового командира до алкогольного сп’яніння, то в день міліції, коли він непогано розважався на бюджетні кошти. Демони сповістили про себе й напередодні 9 Травня, вкотре похитнувши розум непохитного «героя» Майдану. «Час скинути бруд брехні імперського агітпропу, яким забивають голови українців трубадури совка. Достатньо просто переглянути своєрідний політичний подвиг каналу «Україна» — документальний фільм «1941» і усвідомити, що 9 травня може бути лише днем пам’яті і скорботи. Це, до речі, — рішення ООН», — заявив він. І додав, що якісь темні сили перетворили День Перемоги на день Сталіна. Скалічений розум непримиренного борця з чим завгодно, тільки не зі своєю хворобою, неспроможний осягнути: ніякий «агітпроп» не в змозі вивести мільйони людей на вулиці відзначати день життя, за який їхні діди проливали свою кров. Українці сумують за загиблими і святкують Перемогу, до якої полеглі не дожили. Зрозуміло, що Юрія Віталійовича влаштував би дещо інший формат заходу. Його око однозначно б зраділо, побачивши однострої нацистів та їхніх пособників, які марширують у нічний час по містах і селах, освітлюючи вулиці пекельним полум’ям своїх смолоскипів. А якби ще попереду маршируючої колони палицями гнали побитих євреїв та росіян, тоді картина взагалі стала б повною, надихаючи «героїв» на нові подвиги. «Трубадур» «оранжевого» Майдану, якого без нападів нудоти пересічні українці не згадують і згадувати про котрого в пристойному суспільстві не прийнято, пославшись на ООН, забув згадати, що історична перемога у війні створила умови для заснування даної організації, покликаної позбавити прийдешні покоління від бід конфліктів, а Україна стала країною-засновницею. Звідси випливає, що, ставлячи під сумнів підсумки війни, він ставить під сумнів легітимність Української держави в її нинішніх кордонах. Така безпам’ятність пояснима. Адже в таких «шедеврах» документалістики, яким є фільм «1941», про це нічого не сказано. І нарешті, про те, чим же є День Перемоги для українських громадян — святом чи днем скорботи. Відповідно до результатів соціологічного дослідження, проведеного компанією   Research & Branding Group, для переважної більшості українців (82%) День Перемоги 9 Травня є великим святом, як звичайний вихідний день 9 травня сприймають 13% українців, і лише для 3% жителів країни 9 травня — звичайний день тижня. Оці три відсотки і є та електоральна ніша, на яку може розраховувати колишній в’язень Менської колонії. Старанні зусилля убогих політичних карликів стерти з пам’яті народу його найвидатніше досягнення — Перемогу у війні — можуть означати лише одне: коричневі жадають реваншу. Вони й далі робитимуть усе можливе, аби зруйнувати святі символи. Ми ж, зі свого боку, повинні вшановувати пам’ять загиблих, не забувати про тих, хто залишився живий й постаратися назавжди зачинити пекельні ворота, через які в наш світ проникають привиди нацизму. ›››

31. №91  17/11/12 22:58  Український варіант плану «Ост»
Микола Азаров продовжує тішити високоповажну публіку стратегічним баченням економічного розвитку держави. Після двадцятирічного перебування у владі, в тому чи іншому вигляді, він, врешті-решт, почав мислити категоріями п’ятирічних економічних циклів. Про що й заявив під час засідання уряду. На його думку, нова стратегія економічного розвитку повинна ґрунтуватися на таких принципах: — Держава всі сили зосереджує на трьох—п’яти напрямках ефективного економічного зростання. — Стратегія планується поетапно, п’ятирічними періодами, означає затвердження п’ятирічних бюджетів розвитку певних, конкретних напрямків. — Держава стимулює максимальну заміну імпорту власними товарами і стимулює власний експорт. Виходячи зі слів прем’єра, в Україні буде підготовлена п’ятирічна програма розвитку електрометалургії, авіаційного парку власного виробництва, забезпечення власними зернозбиральними комбайнами і тракторами. Або програма на 5—7 років з будівництва власного морського й річкового флотів. Це ж може стосуватися й енергетичної модернізації житлового господарства, й адаптації транспортної інфраструктури до європейських стандартів або, наприклад, розвитку інформаційно-комунікаційних технологій. Все це, звичайно ж, правильно. Ось тільки реалізація цих планів чомусь викликає сумніви. По-перше, аналітики відзначають, що за вересень 2012 року промислове виробництво впало на 7% порівняно з аналогічним періодом минулого року. А якщо рахувати за один минулий місяць, то зниження склало 2,7 відсотка. Це майже 0,1% щодня, включаючи вихідні. Тут хоча б зупинити падіння, не кажучи вже про якийсь розвиток. По-друге, для втілення в життя будь-яких програм необхідні кошти, ну а на програми розвитку кошти потрібні просто величезні. Де їх узяти? Важко собі уявити, щоб уряд якимось чином перешкодив виведенню капіталів в офшори. Інвестиції в українську економіку смішні. Приєднання до інтеграційних процесів на пострадянському просторі, реально спроможне пожвавити галузі промислового виробництва й простимулювати експорт, керівництво ігнорує. Залишається тільки залучення кредитних ресурсів. І тут починається найцікавіше. Мабуть, єдиним донором для України залишається МВФ, котрий ніколи не давав кредити на розвиток будь-чого взагалі, а якщо й давав, то висував кабальні умови щодо так званого реформування. Досвід співпраці країн Латинської Америки з цією організацією й наслідки такої співпраці — тому підтвердження. Що ж ми бачимо? А бачимо ми те, що навіть державний бюджет на 2013 рік формується під контролем фонду! Про це заявив сам Азаров під час відвідання державного підприємства «Завод 410 цивільної авіації». «Не варто вважати, що наші контакти з МВФ відбуваються лише тоді, коли місія МВФ приїжджає в Україну. В Києві працює постійна місія МВФ, і наші економічні відомства постійно підтримують контакти. У місії МВФ постійно в курсі того, що робиться в рамках підготовки проекту державного бюджету», — підкреслив Азаров. Про які п’ятирічні плани після цього можна говорити? Тим більше що, за словами прем’єра, існує обопільна (МВФ — Україна) зацікавленість у бюджеті стабілізації. Хочеться запитати, то що ж це все-таки буде: «стабілізація» чи «розвиток»? Беручи до уваги участь у даному процесі МВФ — ні те ні інше. Це будуть п’ятирічні плани перерозподілу власності на користь фінансово-промислових груп (що призведе до остаточного зубожіння населення, яке й так балансує на межі виживання), котрі дуже нагадують за своєю кінцевою метою генеральний план «Ост». Якщо, на думку представників економічного блоку уряду, держава не є ефективним власником і стратегічні підприємства необхідно віддати у приватні руки, то було б доцільно, аби нові власники довели свою ефективність через модернізацію цих виробництв. Нехай «ефективні менеджери» і вкладають кошти, а не дістають їх із кишені тих, кому ця власність належала раніше. І ще один нюанс. Виконання п’ятирічних планів потребує мобілізації значних ресурсів, які потрібно шукати всередині країни, а не за її межами. Подібна мобілізація просто неможлива в умовах ліберальної економіки й олігархічної системи правління. Ми повинні вибирати: або суспільство продовжує насолоджуватися «демократією» і проїдати майбутнє наступних поколінь, або, «затягнувши паски», зробити героїчне зусилля й забезпечити гідне життя поколінь прийдешніх. Ну а поки що діюче керівництво знову інтригує нас красивими планами та обіцянками, які не збирається виконувати, а якщо й виконає, то з точністю до навпаки. ›››

32. №102  17/12/11 23:10  Епідемія боргів із зарплати: як її не допустити?
Офіційна сума заборгованості із заробітної плати в Україні становить 1 ›››

33. №99  17/12/12 12:50  Людина, яка розвалила три України
«Базарний хам» Ющенко втік із партійною касою? ›››

34. №2  18/01/14 21:15  Не на тому боці історії
Дарма прибічники європейського вибору гадають ›››

35. №39  18/05/12 23:28  Мародери від влади
Від паводку 2008 року Львівщина не оговталася і до сьогодні. ›››

36. №65  18/08/12 22:20  Істерика сантехніка БАЛОГАнова
Схоже ›››

37. №12  19/02/11 23:44  Мін'юст легалізував чергових «борців» з радянським минулим
Україна, схоже, докотилася до краю. ›››

38. №81  20/10/13 15:40  Винятковий ідіотизм
«Дехто може не погодитися, але я вважаю, що Америка — виняткова країна» ›››

39. №101  20/12/10 00:26  Дев’ятий вал порноіндустрії
На початку цієї статті хочемо відразу застерегти: ми - не ханжі ›››

40. №5  21/01/12 23:10  «І покажем, що ми, браття, козацького роду»…
Всупереч запевнянням ініціаторів незалежності України ›››

Статті з 1 по 40 з 60

Архів номерів

у цьому місяці: 0

Hot News

Nato
Україна проти НАТО ›››

Передплата

Передплатити наше видання через Інтернет можна на сайті ДП «Преса» www.presa.ua за допомогою сервісу «Передплата On-line»

Додай Нас

Натискай (Ctrl+D) чи

BONUS-News

31/01 13:48 
Пётр СИМОНЕНКО: КПУ предлагает план, который даст возможность выйти из ситуации мирным путем
Вот уже неделю центр Киева живет в осадном положении. Коктейли Молотова, горящие покрышки и люди в противогазах стали, к сожалению, новой визитной карточкой столицы. И завершения силового сценария пока что не видно ›››

31/01 13:46 
МЫ ПОМНИМ! ДЕНЬ ПАМЯТИ ЖЕРТВ НАЦИЗМА!
27 января по решению Генеральной Ассамблеи ООН во всем мире отмечают Международный день памяти жертв Холокоста, или День памяти жертв нацизма ›››

31/01 13:37 
В КАКУЮ ЕВРОПУ НАС ТЯНЕТ ОППОЗИЦИЯ
Украина славится майданами. На этот раз евро. Такого грандиозного обмана Украина еще не знала. Сотни тысяч людей выведены на площади с мечтою немедленного обретения европейских стандартов жизни ›››

26/11 13:34 
Нужны ли народу Украины Европейские стандарты бытия?
Другими словами, надо ли народу Украины вступать в Европейский союз, НАТО и другие западные евро-американские союзы? Ответ был бы прост, если бы украинский народ, был един и жил бы по единым законам, как это было в советское время ›››

26/11 13:31 
Кто заказал запрет Компартии Украины ? Или очередной заказ партии власти ?
Группа в составе экс-депутата Ю.Кармазина, нардепа от УДАРА Э.Гурвиц, лидера «Братство» Д. Корчинского и автора бандеровских песен А. Мухарского предложили провести референдум о полном запрете Компартии Украины ›››

Популярні

Кандидаты в народные депу...(28320)
Про Голодомор 1932 – 1933...(23264)
ЗЕМЕЛЬНЫЙ ПАЙ ИМЕЙ, но и ...(21615)
135 пыток, применяемых го...(18614)
Голод в Украине 1932-1933...(17342)
СТОМАТОЛОГ ВАСИЛИЙ НАГУРН...(16239)
"В ногах правда есть!", -...(15628)
Разрушающие умы(12376)
"Корреспондент": Почему ф...(11560)
Пётр СИМОНЕНКО: Программн...(11099)
ПРЕСТУПЛЕНИЕ БЕЗ НАКАЗАН...(10368)
"Чернобыль: последние 56 ...(9886)
ТЕНИ НА ЧЕРНОЙ МАНТИИ(9097)
Новый фашизм США(9058)
Бессмертный Каменяр(9029)
Тотальное йодирование: по...(8982)
Коммунисты внесли закон о...(8829)
Чисто милицейское убийство(8805)
ЛЬГОТЫ ВДОВАМ(8517)
Грузия времен Саакашвили(8060)

Наш банер

Газета "Комуніст"

Посилання

Газета Советская Россия
Газета Правда
ЦЕНТР политического ...

Погода

Підтримка



Рейтинг@Mail.ru
 
 ©2005-2014  Газета "Комуніст"
Про Нас | Передплата на друковане видання | Мапа сайту | Правила | Зворотній зв'язок | стрічка новин