Газета "Комуніст"

 на головну  |  останній номер | рус. Головна  написати листа | на головну сторінку 

Цитата

Обращение
к товарищам
по партии


Дорогие товарищи коммунисты! Обращаюсь к вам в один из самых драматичных моментов в истории нашей страны. Во время трагических событий последних трех месяцев пролилась кровь, погибли люди. Под угрозой оказалась территориальная целостность Украины, само ее существование как единого, независимого, суверенного государства.
Подробнее...

Наші рубрики

Hot News


Реабилитация ОУН УПА ›››

Фотоальбоми

Події.Факти

newКПУ боротиметься
Лідер КПУ Петро Симоненко вважає, що нинішня нова Детальніше…


newПорядок в Україні наведуть найманці
«Вирішено залучити іноземних найманців, які Детальніше…


newГеополітична війна
«Мета американського імперіалізму та його єв Детальніше…


newВвели цензуру
Київський окружний адміністративний суд прийняв по Детальніше…


newЧас розбиратися
Комісар спостережної місії при ЄС Клаус Хофф (Бель Детальніше…

Карикатури

Сайти КПУ

Коммунистическая партия Украины.

Комуністична партія України. Київський міський комітет.

Депутатська фракція Комуністичної партії України. Верховна Рада України.

Ленинский коммунистический союз молодежи Украины

Газета "Советская Луганщина"

Газета Криворожской городской организации Компартии Украины

Интернет-газета Информационного аналитического агентства «КОМИНФОРМ»

Газета Время.УА

Запорожский областной комитет Компартии

Я так думаю

Статей: 123

1. №40  01/06/11 14:58  Рідна нерідна мова
Моя мати ›››

2. №14  02/03/14 19:25  Сила нації — у запереченні націоналізму
Перемикаючи канали телевізора, більшість із яких охоплені духом ›››

3. №15  02/03/14 20:13  Драма у двох актах
Ще один тріумф «революції». Зі шпиля над Верховною Радою зрізали п’ятикутну зірку. ›››

4. №40  02/06/13 23:12  Чи те ще буде...
Проти чого, по суті, бореться так звана опозиція? Та проти того ›››

5. №60  02/08/13 20:44  Зміна варти біля мавзолею української демократії
Незабаром посол США в Україні Джон Теффт складе свої повноваження й вирушить на батьківщину. Відзначений премією державного департаменту «Дипломатія за права людини» в 2012 році американський дипломат запам’ятався негативними оцінками кримінального переслідування Юлії Тимошенко і скандалом з анулюванням візи першого заступника Генпрокурора Рената Кузьміна, котрий звинуватив посла в «недружньому ставленні». У самому держдепі відзначають його «ефективні й дієві зусилля для зміцнення і розвитку демократії, прав людини й верховенства права в Україні». Нібито посли США в інших країнах займаються чимось іншим. Хіба що умови перебування та обстановка дещо інші. Умови перебування пана Теффта в Києві були, можна сказати, комфортні. Україна не тільки не Росія, а й не Лівія, не Єгипет, не Сирія і не Пакистан. Тут не розриваються снаряди, не доводиться виправдовуватися за удари безпілотних літальних апаратів по мирних жителях і вже точно тебе не розтерзає розлючена юрба. Тубільні правителі чітко йдуть у фарватері зовнішньої політики Вашингтона, тому залишається тільки зміцнювати демократію і періодично давати їм прочухана за зайву самоправність. За великим рахунком, основна функція американського дипломата — наглядати за тим, щоб Україна в жодному разі не стала учасником інтеграційних процесів на пострадянському просторі. Тобто, підштовхуючи Київ до євроінтеграції, не дратувати Росію, бо це створює певні проблеми у відносинах з останньою. Адже сумний досвід Ющенка й Саакашвілі ще стоїть перед очима. Що й підтверджує недавнє інтерв’ю Теффта одному з українських видань. Зокрема Теффт відзначив, що постійно стежив за дискусією щодо вибору Києва між Європейським і Євразійським союзами. На його думку, Віктор Янукович вибрав правильну політику, намагаючись зробити Україну  частиною Європи і зберігаючи дружні відносини з Росією, підкресливши, що США нічого проти цього не мають. Дипломат забув кілька принципових речей. Будучи демократом, слід було б розуміти, що вибір президента — це ще не вибір усього українського народу. Більше того, особисті вподобання української політичної еліти йдуть врозріз із зовнішньополітичними вподобаннями суспільства. За п’ять років можна було б вивчити й географію, й історію країни перебування, якщо він не встиг зробити цього до свого призначення. Незначне зусилля відкрило б для нього дивовижні речі. Наприклад, те, що Україна й так є частиною Європи, тільки переважна більшість її населення ідентифікує себе аж ніяк не із західною цивілізацією. «США бачать майбутнє України в Європі, але розуміють, що Росія є для України важливим сусідом, з яким потрібно співпрацювати... Та коли йдеться про вибір конкретного союзу і коли справа доходить до митних та інших економічних питань, то, на мою думку, Європейський союз відкриває більші перспективи», — заявив Джон Теффт у тому ж інтерв’ю. Що це означає? А означає це те, що за майбутнє України в Європейському союзі пропонується заплатити Росії. Абсолютно очевидно, що це вже неможливо. Не ті нині часи. Платити за все доведеться самим. Причому двічі. Вперше за свою відмову від євразійської інтеграції. Удруге — за інтеграцію європейську. І якщо недоумкуватий платить двічі — то це якраз про нас. Залишається подякувати американському дипломату за плідну роботу в царині просування демократії в Україні й побажати йому щасливої дороги. Але не варто розслаб­люватися. Сенат США остаточно затвердив кандидатуру нового американського посла в Україні — кадрового дипломата Джеффрі Пайєтта. Під час попередніх слухань у комітеті сенату з міжнародних відносин Джеффрі Пайєтт пообіцяв, що у разі затвердження він примусить українську владу виконати всі умови для підписання Україною Угоди про асоціацію з Євросоюзом, включаючи припинення вибіркового політичного переслідування й особисто колишнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. Отож на тернистому шляху до демократії у нас іще все попереду. ›››

6. №88  02/11/11 00:06  Розумне теля чи хитрий бичара?
В українському суспільстві активно обговорюється тема вибору вектора нашої країни: Євросоюз чи Євразійський союз. Народові кинута чергова жуйка. Думки людей розділилися. Власне, у цьому немає нічого особливого. Особливість цих суперечок в іншому. У тому, що вони безпредметні. Принаймні, доти, доки біля керма України перебуватиме той олігархічний клан, який сьогодні захопив усі основні галузі економіки й практично вже приватизував усі гілки влади. Нещодавно в кисельовській «Великій політиці» на телеканалі «Інтер» прем'єр Микола Азаров, парируючи на резонні зауваження журналістів про абсурдність одночасної інтеграції України у двох напрямках, не знайшов нічого кращого, як сказати, що це питання для нього звучить дивно: це все одно, що запитати, кого ти більше любиш - брата чи сестру. Нагадаємо: 18 жовтня 2011 року в Санкт-Петербурзі Прем'єр-міністр України Микола Азаров підписав Договір про Зону вільної торгівлі в рамках СНД. Через два дні, 20 жовтня, член уряду Азарова та його однопартієць перший віце-прем'єр Андрій Клюєв завершив у Брюсселі переговори щодо створення Зони вільної торгівлі з Євросоюзом. Звичайно ж, у зв'язку із цим можна згадати прислів'я про ласкаве телятко, яке двох маток ссе, й умлівати над віртуозністю зовнішньої політики, яку проводить нинішня влада, однак це прислів'я в цьому випадку не працює. Розумне, хитре, а головне - жадібне й ненаситне теля, а швидше - золотий телець, бик, бичара - український олігархічний капітал, чиїми представниками у владі і є Азаров та Клюєв, присмоктався до одного місця - до ресурсів власної країни. І його від цієї «циці» нічим не відірвати. Жадібно ковтаючому все, що потрапляє в його бездонний організм, бичарі абсолютно байдуже до доль тих, хто його годує, до народу України. Брикається бичара з усіх сил. Не дає підступитися до себе ані з європейського боку, ані з російського. Ссе жадібно. Не відриваючись. Привселюдно дискредитує себе з однією метою - показати, який він огидний, для того щоб його не чіпали. Прикидається то страшенно тупим, то украй нахабним, то хамовитим, виходячи за рамки пристойності. Потім на публіці здивовано кліпає віями й вдає, що він тут ні до чого. То європейці пред'являють йому умови непосильні, то він не розуміє пропозицій східного сусіда. Додатково дев'ять мільярдів щороку - третина нинішнього бюджету? Не розумію. Зниження цін на енергоносії? Не чую. Новий ринок праці? Що це?Кілька українських олігархів, які смикають за нитки наших політиків і керівників, готові не те, щоб посадити - четвертувати Тимошенко, провалити Євро-2012, та що там - виваляти у смолі та пір'ї президента Януковича й виставити його на посміховисько, аби тільки все залишалося, як раніше. У поясненні будь-якої дії варто шукати причину - кому це вигідно. Одним із центральних ляльковиків української влади, безумовно, є найбагатший українець Ринат Ахметов. Уявімо, як позначаться особисто на Ринаті Леонідовичі обидва варіанти вектора руху України: європейський і євразійський.Умови вступу в ЄС зобов'язують країну-кандидата прийняти загальні правила й стандарти Європейського союзу. Для того, щоб металургійні підприємства Ахметова, на яких іноді стоїть ще дореволюційне обладнання, пройшли тест на стандарти ЄС, їх треба розібрати й відбудувати заново. Мабуть, лише цього аргументу буде достатньо для того, аби зрозуміти: особисто Ахметову вступ України в ЄС загрожує розоренням. Резонним буде запитання: як у такому разі благополучно інтегрувалися в ЄС найбагатші громадяни інших країн колишнього соцтабору? Мало хто знає, що, на відміну від України та Росії, у країнах Східної Європи взагалі не було ваучерної приватизації, за винятком Чехії. Найбагатші угорці, румуни й поляки не одержували свої підприємства, як кажуть, на шару. Їхні імперії будувалися протягом тривалого часу в умовах жорсткої конкуренції, що саме по собі говорить про їх високу технологічність. Їхній бізнес - це не тупе черпання й розпродаж природних багатств своєї країни. Найбагатша людина Польщі 54-річний Ян Кульчик контролює 40% польського авторинку. Найбагатший серб Філіп Цептер, він же Мілан Янкович, власник фірми «Цептер інтернешнл», котрий володіє 10 фабриками у Європі, має представництва в більш ніж 50 країнах світу, більше 120 тисяч співробітників, виробляє косметику, прикраси, кухонне обладнання й модні аксесуари.Не менш сумним для найбагатшого українця буде й входження в Україну великого російського капіталу. Простіше кажучи, російські олігархічні акули просто зжеруть ахметовську імперію. Ось тому гра на два фронти триватиме нескінченно. Принаймні, доти, доки українська влада не буде кардинально змінена. Доки в політиці й керівництві країни не займуть місця люди, представлені не найбагатшими, а найбіднішими українцями. Власне, зближення з Євросоюзом не принесе нічого хорошого не тільки Ринату Леонідовичу, а й усій країні. Європа не збирається приймати Україну до свого складу у найближчі 20 років (що вже неодноразово було озвучене політиками Польщі, Швеції, Німеччини та інших країн ЄС), однак уже сьогодні активно змушує нас відкрити свій ринок. Ринок для збуту без мита і зборів дешевих та неліквідних товарів з ЄС. У свою чергу, встановлюються жорсткі квоти на українські товари. Україна від такого «співробітництва» не одержує нічого. Це очевидно. А з подорожчанням палива й сировини збут хімії й металу (основні експортні статті в Європу) може тільки зменшитися. До того ж, за всю історію декларування української інтеграції в Європу ніхто й ніколи навіть не спробував назвати конкретні вигоди від руху в цьому напрямку, не назвав жодної цифри. Можливо, тому, що з самого початку євроінтеграційний процес замислювався в Україні як блеф. Євроінтеграція - блеф і оберіг одночасно від входження в Україну російського, а тепер уже й євроазійського капіталу. Оберегом від європейської ж інтеграції є весь український негатив, боротися з яким явно ніхто не збирається. У зв'язку із цим виникають припущення, що остання акція «Фронту змiн» Арсенія Яценюка під назвою «Україна проти Януковича!» ні що інше, як черговий продуманий хід піарників Ахметова і Януковича для підтримки негативного іміджу останнього перед Євросоюзом у низці інших непопулярних жестів гаранта. Чи варто простому бідному українцеві в питанні євразійської інтеграції боятися того ж, чого боїться найбагатший українець? Звичайно ж, ні. Нові робочі місця, підвищення заробітних плат, пенсій, зниження комунальних тарифів. Чи треба цього боятися? Чи слід боятися поліпшення свого матеріального становища? Становища, яке, у свою чергу, збільшить попит на товари народного споживання й продовольство, дасть поштовх до розвитку підприємствам малого бізнесу. У кожному разі таке складне питання, як інтеграція країни в будь-яке співтовариство, має вирішувати населення цієї країни, а не олігархічний клан із двох десятків осіб. Тому народ України має вирішити свою долю, виходячи, насамперед, із власної вигоди. Тому в народу України є всі підстави вимагати від влади проведення інтеграційного референдуму. Впевнений: кожен українець, голосуючи за ту чи іншу модель подальшого розвитку країни, буде найменше думати про те, як це позначиться на статках Ахметова. І це цілком природно. Як і те, що Ахметов та іже з ним, приймаючи свої рішення, найменше думають про нас. ›››

7. №85  02/11/13 21:46  «Адвокати» на смузі перешкод
Росія продовжує «тренувати» своїх українських та європейських партнерів ›››

8. №87  03/11/12 20:20  Про політику, футбол і пиво
Як уболівальник київського «Динамо» ›››

9. №87  03/11/12 20:30  Реформи потребують дій
Після останніх виборів багато людей в Україні не вірять у позитивні зміни, у те ›››

10. №7  04/02/14 23:41  Що таке «національний майдан», і як він воює проти свого народу?
Відповіді «майданутих» на запитання журналістів «Ваші вимоги?» звучать приблизно так: ›››

11. №14  04/03/13 16:17  Правду водою не змиєш, вогнем не спалиш
— Саро, я помираю. У нас четверо дітей. Знаю, троє біленьких шибеників мої. ›››

12. №50  04/07/13 23:30  Народе! Не падай духом, гірше попереду!
Як тільки не обзивають нашу неньку Україну! Країна дурнів ›››

13. №97  04/12/11 13:38  Всеукраїнське похмілля
Писати про так званий день свободи - дуже нудне заняття. І не тільки тому ›››

14. №94  04/12/13 21:26  І рибку з’їсти, і на два стільці сісти
Воістину шляхи в Європу незбагненні. ›››

15. №9  05/02/12 22:42  Повстання робітників «Арсеналу» і сутичка під Крутами
29 січня в новинах каналу «1+1» ›››

16. №53  05/07/12 23:10  Добрими намірами…
Українські експерти у сфері європейської інтеграції стрімко втрачають аргументи для переконання населення в необхідності приєднання до «розвинутих демократій». Після двадцяти років невпинного руху до «світлого майбутнього» виявилося, що весь цей час країна стрімко деградувала, а перспективи вступу в ЄС так і залишилися примарними. Народ неабияк стомився від бігу на місці й тепер дозрів для реального руху. А оскільки рухатися убік фінансово-економічної пожежі, котра бушує на просторах Євросоюзу, - це як самогубство, дедалі більша кількість громадян починає пильніше придивлятися до інтеграційних процесів на пострадянському просторі.За опитуванням, проведеним соціологічною групою «Рейтинг» у лютому 2012 року, 47% респондентів підтримують створення єдиної держави у складі України, Росії та Білорусі. 20 березня наведені вище цифри були повністю підтверджені даними опитування, проведеного співробітниками Київського міжнародного інституту соціології (КМІС). Висновок був однозначний: в Україні прихильників вступу в союз із Росією та Білоруссю більше, ніж вступу в Євросоюз. Відповідно до опитування, у разі проведення референдуму «за» вступ України в союз із Росією та Білоруссю готові проголосувати 55%, «проти» - лише 27%.Дані соціологічних опитувань можуть говорити про те, що горезвісне інформування суспільства про переваги європейської інтеграції (а простіше кажучи - пропаганда) дає протилежний ефект.На цьому тлі активізується робота аналітичних центрів, покликаних зламати існуючі в суспільстві тенденції й повернути «заблудлих» на добру путь.Одним із таких центрів є Інститут світової політики. До стратегічної групи радників цієї установи входять такі «видатні» особистості, як колишній заступник держсекретаря США з питань демократії й прав людини Девід Кремер, колишній посол США в Україні Вільям Тейлор, співдоповідач Моніторингового комітету Парламентської асамблеї Ради Європи Ханне Северінсен, експерт із питань розширення НАТО Джеймс Шерр. У документі «Звіт Інституту за 2010 рік» три ключові проекти («Нова зовнішня політика України», «Публічні лекції та відеоконференції в Інституті світової політики» і «Відбудова потенціалу України в сфері суспільного й оборонного прогнозування») були профінансовані США - USAID, Посольством США в Україні й фондом «Відродження».Маючи таких радників і джерела фінансування, про яку незаангажованість можна говорити?Наприкінці травня Інститут провів відеоконференцію з «великим другом» України, колишнім радником з національної безпеки в адміністрації президента Джіммі Картера Збігнєвом Бжезинським. Очевидно, керівництво Інституту вирішило задіяти у промиванні мізків «несвідомих українців» важку інтелектуальну артилерію.У процесі проведення заходу Бжезинський поділився своїм баченням місця України в Європі. Необхідно відзначити, що будь-яку державу, яка займає вигідні геостратегічні позиції, «великий Збіг» розглядає суто крізь призму імперських амбіцій США.Під час відеоконференції Бжезинський відзначив, що, мовляв, українцям не вистачає волі для відстоювання своєї незалежності, яку вони вважали «подарунком після розпаду СРСР». «Уже двадцять років Україна має незалежність. Але не так багато українців занепокоєні нею, активно борються за те, щоб вона стала справжньою», - сказав він.Розмірковуючи про «віру» українців у свою незалежність, пану Бжезинському слід би ознайомитися із соціологічним дослідженням, проведеним з 15 по 25 липня 2011 року компанією Research & Branding Group. Так, відповідно до дослідження, відносна більшість українців (41%) вважає, що на сьогодні Україна ще не є справді незалежною державою. Протилежної думки дотримується чверть населення країни (24%). У чомусь незалежною, а в чомусь залежною державою Україну вважають 28% українців.За даними усе тієї ж Research & Branding Group, сьогодні відносна більшість жителів країни вважає, що в результаті здобуття незалежності Україна (42%) і українці (39%) більше втратили, ніж придбали. За минулі 20 років, на думку українців, ситуація погіршилася у всіх основних сторонах життя (за винятком можливості вільно вибирати місце проживання, у тому числі й за кордоном). Найбільше погіршення респондентами відзначено в таких сферах, як гарантування роботи (87%), впевненість у завтрашньому дні (83%) і матеріальне благополуччя (79%).Коли переважна більшість населення не задоволена умовами праці, не впевнена в завтрашньому дні й ледь животіє в злиднях, розпад СРСР бачиться йому як катастрофа, а не як подарунок. За таких умов незалежність не може розглядатися як самоцінність, вона повинна підкріплюватися зростанням добробуту громадян, чого, на жаль, не відбувається. Це об'єктивний процес, а що ж до волі, то вона практично придушена, бо народ витрачає сили на елементарне виживання.Що ж до нинішнього політичного керівництва держави, то, на думку Збігнєва Бжезинського, нинішня українська влада завела країну в політичне становище, у якому вона втрачає й свою здатність маневрувати у відносинах з Росією, і європейські перспективи.Хоча, про яку європейську перспективу можна говорити, коли майбутнє самого Євросоюзу під великим сумнівом. Як можна втратити те, чого немає? Діалог відбувається на рівні сюзерен-васал, де сюзерен - це функціонери ЄС, а васал - українське керівництво. Звичайно, у такій конфігурації простір для переговорів з Росією стрімко скорочується, посилюючи недовіру з боку стратегічного партнера й змушуючи його діяти адекватно виклику.Взагалі, «українське питання» червоною ниткою проходить через усі праці Бжезинського й розглядається разом із невирішеним російським питанням. У 1999 році Збігнєв Бжезинський у виступі з нагоди присвоєння йому звання почесного громадянина Львова заявив: «Україна для нас - це форпост Заходу. Новий світовий порядок при гегемонії CША створюється проти Росії, за рахунок Росії й на уламках Росії». Таке ось специфічне бачення майбутнього Росії в обіймах Заходу.Протягом усіх років незалежності українське керівництво жодного разу не ставило під сумнів «добрі» наміри колишнього радника з національної безпеки президента США. Така короткозорість дорого коштувала Україні. Відмовляючись від інтеграції на пострадянському просторі, влада підписує країні смертний вирок. Ну а пом'якшити його повинні брехливі вуста доктора Бжезинського. ›››

17. №51  05/07/13 00:12  Досить повторювати помилки
Те, що відбувається в Україні, не можна назвати інакше, як хаос, плутанина ›››

18. №61  05/08/12 01:34  Могильна культура
Слухав і дивився я недавно розмірковування про загадкову галицьку душу. ›››

19. №1  06/01/12 23:18  «Оранжевий» експрес Москва—Астана
Останні тижні 2011-го ознаменувалися спробами США дестабілізувати політико-економічну ситуацію в тих двох країнах, на яких фактично тримається ЄврАзЕс - у Казахстані та РФ. Обидві країни були заражені «оранжевим» вірусом, але розвиток інфекції і захисна реакція державних організмів відбувалися абсолютно по-різному.КазахстанУ Казахстані все почалося не в столиці, а в провінції, у безводних пісках далекого, пустельного й нафтоносного південного заходу. Виступи робітників нафтовидобувної компанії «Каражанбасмунай» ініціювала юрист профспілки Наталя Соколова, котру раніше казахська влада неодноразово притягала до відповідальності за адміністративні порушення. Розслідування, які проводили казахські журналісти щодо цієї пані, показали, що вона готувала на підприємстві низку провокацій. Коли врахувати, що раніше пані Соколова працювала перекладачем у гуманітарній місії армії та флоту США, а також співпрацювала з різних питань з агентством держдепартаменту США USAID, то картина стає дуже ясною.17 грудня 2011 року в місті Жанаозен, де й почалися безпорядки, був введений надзвичайний стан. Того ж дня була організована акція протесту в Алмати, під час якої Хасен Кожахмет, місцевий різновид яценюкоподібного націонал-ліберала, без найменшого сумніву порівняв нинішнє керівництво Казахстану з недавно скинутими арабськими лідерами. Судячи з усього, з Назарбаєва вже вирішено зробити чергового «кривавого диктатора», на якого має бути звернений «гнів народу», що відкриває шлях «гуманітарному втручанню».Невипадково й те, що перша спроба серйозної дестабілізації Казахстану зроблена в нафтовидобувному районі. Казахстан - скарбниця цінних ресурсів. За ним - перше місце серед країн СНД з хромових руд і свинцю, друге - із запасів нафти, срібла, міді, марганцю, цинку, нікелю та фосфорної сировини, третє - з газу, вугілля, золота й олова. А ще Казахстан має 1,6 млн тонн розвіданих запасів урану, посідаючи за цим показником друге місце у світі. Геополітичне значення Казахстану підкреслював свого часу З. Бжезинський. Це, як він висловився, «м'яке підчерев'я Євразії» дозволяє контролювати Середню Азію і водночас відкриває шлях у Росію, Китай, а через Каспій - на Кавказ. Майбутнє Євразійського союзу прямо пов'язане з долею Казахстану.Керівництво Казахстану реагувало жорстко, мудро й адекватно. Жорсткість проявилася у запровадженні надзвичайного стану і в тому, що спецназ особливо не церемонився з добре підготовленими бойовиками, які прикидалися нафтовиками. Мудрість - у тому, що президент Назарбаєв особисто відвідав місто Жанаозен і особисто переговорив з місцевими жителями. Адекватність - у тому, що казахська влада чемно, але твердо роз'яснили панам-спритникам з ЄС, що всі події в Жанаозені - внутрішня справа казахів.Російська Федерація У Росії привид «оранжизму» з'явився серед білого дня у столиці - його бачили й на Болотній площі, і на проспекті Сахарова. У Москві вирішили побуянити не ті, кому не вистачає на хліб насущний. Обидва мітинги нагадували щось середнє між показом мод і світською вечіркою.У робесп'єри рвуться ті, хто звик жити багато й жирно. Політики, які брали участь іще у єльцинському дерибані радянського надбання, діти тих, хто привів Путіна до влади, автори детективних історій про вмілих сищиків царської охранки, які викорінювали «ворогів престолу», світські левиці (а простіше кажучи - дорогі повії), стомлені сірими офісними буднями «білі комірці» та інші істоти, котрих прийнято називати «столичним набродом», - ось ті, хто намагається скинути Путіна. Вони мають кумедний вигляд в очах полковника радянської розвідки - він говорить про них із неприхованим презирством. Їх не підтримує та Росія, котра починається за московською кільцевою автодорогою - там щиро і справедливо вважають, що москвичі казяться від жиру.Але на них уже зробили ставку ті, хто де факто хазяйнує на всій планеті. Ті, від імені кого говорять США, ЄС, USAID та інша публіка, котра теж, на перший погляд, не має вигляду ненажерливої і небезпечної. Так, гламурні російські лжереволюціонери кумедні на вигляд - але й штурмовики Гітлера спочатку нагадували німцям персонажів оперети. Так, їх не підтримує російська провінція - але у РФ все вирішується в Москві... ›››

20. №10  06/02/12 01:14  Справедливість. Чи можлива вона в Україні?
Усвідомлюю, що розкрити цю філософську ›››

21. №52  06/07/13 23:41  Про романтиків і прагматиків
Тим, хто шукає порятунку від нової російської «експансії» ›››

22. №78  06/10/12 22:37  Не допоможе ні вода, ні мило
У прямому ефірі «Шустер live» представник ВО «Свобода» ›››

23. №79  06/10/12 23:44  Не далі Диканьки
Марно представники української діаспори пікетували представництво України при ООН у Нью-Йорку з вимогами зупинити диктатуру Януковича, котрий нібито штовхає країну в обійми Росії. Вони навіть не підозрюють, наскільки діюче керівництво відповідає їхнім уявленням про те, у якому напрямку має рухатися держава на шляху до західних «цінностей». Можна відзначити, що Віктор Федорович, котрий прибув у США засвідчити свою лояльність Заходу, запевнив західні еліти, що після виборів до Верховної Ради відносини з Вашингтоном і Брюсселем вийдуть на новий рівень, а євроінтеграція залишиться пріоритетом у зовнішній політиці. Вистоявши довгу чергу в компанії із президентами Того, Малі й Гайани, гарант Конституції потримався за руку Барака Обами, чим задовольнив власне самолюбство й показав лідерам опозиції, що він «рукопотиснутий».Побажавши Обамі успіхів на виборах, Янукович висловив надію, що вибори до українського парламенту будуть демократичними. Дуже дивно, чому не впевненість, а лише несміливу надію? Чи український президент згоден з тими, хто обвинувачує владу в підготовці до масових фальсифікацій? Можливо, сформулювати таку позицію Януковичу допоміг ГОмер, або Герман, яка курирує в Адміністрації президента гуманітарні питання й пропонує заборонити комуністичну ідеологію?Не менш дивними були й деякі пункти виступу президента на 67-й сесії Генеральної Асамблеї ООН. Проголосивши з високої трибуни відданість України справі побудови більш безпечного й захищеного миру, він заявив: «Ця відданість - у національній свідомості українців, у якій відобразилися лихоліття воєн, тоталітаризму й голодоморів, а також наслідки Чорнобильської аварії - найбільшої техногенної катастрофи в історії людства».Таким чином, гарант констатував, що відданість справі миру виходить не з усвідомлення своєї сили й потенціалу, а з ущербної й травмованої свідомості, яка, до того ж, зазнала впливу радіаційного випромінювання й відображає страхи й фобії. Особливо розчулює посилання на «тоталітаризм» і «голодомори», які стали візитною карткою практично всіх українських делегацій на всіляких міжнародних майданчиках. І це притому, що в ті ж «тоталітарні лихоліття» була створена передова промисловість, освоєні високі технології й Космос, фактично подолана корупція й багато-багато іншого. На відміну від днів сьогоднішніх з катастрофічними темпами скорочення чисельності населення, руйнуванням промисловості, тотальним хабарництвом.Дивно, чому свідомість самого Януковича не відтворила Геракла, котрий, на його думку, побував на території України, напевно, з неофіційним візитом? Коментуючи резолюцію сенату США щодо України, президент підкреслив, що до неї, як до будь-якої оцінки, треба ставитися серйозно. «Заангажована, незаангажована, була вона прийнята за процедурою, не за процедурою - не нам оцінювати роботу американського сенату. Йому оцінку дають американці», - сказав він.А ось це даремно. Дати оцінку американському сенату було необхідно. При цьому однозначно вказавши не тільки на заангажованість резолюції, а й позначивши рішення сенаторів як грубе втручання в справи суверенної держави. Однак, одержавши «ярлик на князювання» з рук гегемона, негоже ганити його сенат, ризикуючи потрапити в немилість.Крім того, Янукович провів зустріч із Генеральним секретарем НАТО Андерсом Фог Расмуссеном. «Ми в цілому задоволені динамікою відносин з НАТО, зокрема політичним діалогом на вищому рівні», - сказав глава української держави. Янукович також запросив Андерса Фог Расмуссена відвідати Україну після парламентських виборів.Чому ж після, а не до виборів? Та тому, що «політичний діалог на вищому рівні» може скомпрометувати Партію регіонів в очах власних виборців, котрі прохолодно, м'яко кажучи, ставляться до НАТО. Ну а після - ласкаво просимо, треба ж підтвердити свою легітимність, яка визначається не волевиявленням громадян, а визнанням Заходу.Коротше кажучи, президент «прорвав» зовнішню ізоляцію, у яку хотіла загнати його опозиція, але при цьому вкотре довів хуторянський менталітет української влади, яку випускати далі Диканьки просто СОРОМНО! ›››

24. №90  06/11/11 00:20  Інститут ганьби
За всю історію «незалежності» ›››

25. №2  07/01/12 00:09  Різдвяна молитва «маленьких українців»
Де милість твоя, Царю небесний, до нас, злидарів земних? За що кара твоя Господня? ›››

26. №15  07/03/11 22:39  Ідея минулого, сьогодення й майбутнього
Існує думка, що електорат КПУ «вимирає» і зникає, що основна частина голосів ›››

27. №15  07/03/11 23:02  Держава шкуродерів
В Україні розгоряється скандал. ›››

28. №16  07/03/11 23:43  Народ знав, кого оплакував…
Минуло 58 років ›››

29. №33  07/05/11 23:11  Нічого з реформами у вас, панове, не вийде!
Мені давно хочеться висловитися з приводу сучасних реформ в Україні та їх наслідків. У капіталізації українського суспільства конструктивної перспективи немає. Воно залишається глибоко криміналізованим. А хвороба ця, як показує багаторічний досвід реформування України, за капіталізації суспільства невиліковна.Рамки газетної публікації дозволяють висловитися лише тезами. 1. Реформи, що проводяться в Україні та в усьому постсоціалістичному світі, винятково руйнівні. Іншими вони і не могли бути. Запропонував нам їх капіталістичний Захід, кревно заінтересований у винищенні соціалізму на Землі. Справді, для чого йому на одній планеті протилежна та ще й успішніша ніж у нього суспільна система? Він давно хотів її знищити. Хіба не з цією метою була організована Велика Вітчизняна війна 1941-1945 рр. чи скажена гонка озброєнь по війні? Тепер імперіалістичний Захід досвідчений. У нього сьогодні найпотужніша в технічному відношенні система обману народів Землі. Отож він і виробив програму реформ, за якою народи країн, що будували соціалізм, власноруч знищили усі попередні напрацювання. Капіталізму вдалося так одурманити населення країн соціалістичного будівництва, що воно відмовилось від ідей соціалізму і марксизму. Поки народ не розумів, що й до чого, наш ідеологічний провладний бомонд тільки сприяв цьому.Масштаби руйнування економіки України засвідчують такі дані. Якщо у роки Великої депресії (1929-1933) американська економіка втратила 25%, що американці досі згадують у жахливих снах, то за 1990-1999 рр. ВВП України впав на 60,7%!2. Основу розвитку кожного суспільства утворює економіка. Реформи, що проводяться у постсоціалістичних країнах, спрямовані передусім на зруйнування їх економіки. Здійснюється воно з допомогою насадження стихійного ринку. Запровадження стихійного, лібералізованого ринку не випадкове: він безвідмовно нищить постсоціалістичну економіку. За умов високих темпів інфляції (радянська економіка трималась на державному регулюванні цін на споживчі блага, а реформатори дозволили вивозити за кордон все, що можна було вивезти, і «відпустили» ціни), як відомо, виробник програє. Комерсант сьогодні, навпаки, купує за порівняно низькими цінами, а продає товари, коли ціни підскакують. Обігові кошти виробника виловлює комерсант, у якого швидко зростають доходи, а виробник, не маючи обігових коштів для придбання необхідних ресурсів, розорюється. Лише упродовж 1993 року, коли ціни за рік зросли в 102,56 рази, реальний ВВП України в 1994 р. впав на 22,9%! Майже на чверть за один лише рік! Ось як діє «єдиний ринок».Що не може не привернути до себе увагу? Ні Захід, ані наша влада не били на сполох, коли економіка України руйнувалась з 1990-го по 1999 р. За 10 років «руїни» її можна було помітити і спробувати виправити становище. Та ні у Заходу, ні у нашої влади такого бажання не виникло, бо вони ставили собі за мету протилежне - знищення економіки соціалістичного будівництва і такого потужного конкурента, як СРСР!УРСР була восьмою серед найбільш розвинених в індустріально-економічному відношенні країн світу. Соціалістичне будівництво в Україні пустило чи не найглибше коріння, тому вона зазнала чи не найбільшого руйнування серед республік СРСР, які не зазнали воєнних конфліктів. ВВП України становив у 1999 р. лише 39,3% від рівня 1989 р. З урахуванням мізерного приросту ВВП України в 2008 р. (лише 2,1%) і падіння на 15,1% ВВП України в 2009 р., у 2010 р. наша країна виробила лише 62,6% ВВП 1989 р. Ось що принесла нам капіталізація українського суспільства!3. Останнім часом зустрічаємо критику реформ з боку реформаторів. Ця критика, щоправда, своєрідна. Вони переважно виступають з критикою окремих сторін реформування суспільства, але при цьому не роблять загального висновку про його, недолугість, неминуче руйнівний характер. Ми ці реформи взагалі не сприймаємо, бо істотно відрізняємося від людей Заходу. Вони - представники західної цивілізації, ми - слов'янської. І це не якась вигадка. Так розуміють становище усі представники цивілізаційного методу, до речі, піднятого на щит останнім часом західною наукою - Ф. Броделем, А. Тойнбі, С. Хантінгтоном та ін. Адже йдеться про менталітет суспільства.Найвизначніші приклади такої критики сучасних реформ знаходимо в «Записках українського самашедшого» Л.Костенко і статті головного редактора газети «Дзеркало тижня. Україна» (за 5 березня 2011 р., с. 1, 2). Критика реформ є, в дійсності, нічим іншим, як пальбою з гаубиць по горобцях.4. Чи не найістотніше в цих реформах - їх цілковита безперспективність. Справа навіть не в тому, що ні В. Ющенко, ні В. Янукович не знають, у який бік рухати Україну. Вони таки не знають і знати не можуть. Бо для західної суспільної науки ці питання не актуальні. Вона не може не розуміти, що капіталізмом закінчується історія експлуататорських суспільств. Найрозвиненіші країни капіталізму уже досягли етапу соціальної орієнтації, за яким їм уже нічого не світить.Через це Україну тільки й орієнтують на входження в ЄС, хоч у цьому ніякої конструктивної перспективи немає. Конструктивного устрою нинішня Україна ніколи не побудує, бо знищити криміналізацію (хабарництво й корупцію) за капіталізації суспільства вона не здатна. А жити тривалий час у криміналізованому суспільстві не можна. І тут нічого не придумати, навіть поставивши на чолі реформ найрозумніших реформаторів. Ю. Мостова писала два роки тому: «Яка різниця - хто буде за кермом, коли невідомо, куди їхати і за якими правилами» («Дзеркало тижня», 28 квітня 2007 р., №16-17, с. 2).5. У громадянина України може скластися враження, що влада не знає істинного стану справ, підтримуючи руйнівні реформи. Це не так. Реальне становище сучасної економіки України добре відоме владі. Зішлюсь на оприлюднені матеріали. Це - «Соціально-економічний стан України: наслідки для народу і держави. Національна доповідь» (За заг. ред. В.М. Гейця [та ін.] - К., НВЦ НБУВ, 2009, 687 с.), а також матеріал НАНУ за цією доповіддю, стаття «Економіка України 1999-2008: втрачене десятиліття» («Дзеркало тижня», 26 грудня 2009 р., №51-52, с. 1, 10, 11).Автори Національної доповіді дійшли таких висновків: «З відновленням незалежності Україна отримала шанс швидко перетворитися на одну з найрозвиненіших країн Центральної та Східної Європи (с. 5), але «через низку об'єктивних та суб'єктивних факторів ці шанси швидко... були втрачені» (там же); Україна має визначитись, що їй робити насамперед (с. 643-644); «ринкова система сама здійснить відбір найбільш ефективних підприємств» (с. 645); «за роки реформ українське суспільство весь час було пригнічене, ... що є «соціальним безумством» (с. 647); далі автори вважають, що Україна потребує модернізації на новітній науковій основі (с. 666).На закінчення вони пишуть: «Стан нелегітимності приватизації (це - основа реформ. - О.Г.) є потенційним чинником дезорганізації економіки та соціальної дестабілізації суспільства» (с. 649).Щодо другого оприлюдненого матеріалу відзначу лише, що, як пише його авторка: «Академік Гейць загалом погоджується зі словами, винесеними в заголовок: для економіки минуле десятиліття радше втрачене. Кредит довіри до влади так і не погашений відповідними змінами в соціально-економічному житті» народу («Дзеркало тижня», 26 грудня 2009 р., №51-52, с. 1).6. Варто дещо конкретніше сказати про особливості менталітету українства. Тут я пошлюсь на висловлювання з цього приводу відомих представників і дослідників. Ці висловлювання я умовно поділю на позитивні і негативні. До позитивних рис ментальності українства відніс волелюбність, колективізм, кмітливість, обережність, ризиковість, презирство до багатств, аскетизм, любов до порядку у власному домі, схильність до барвистості, до стилю бароко, миролюбність, охайність, довір'я до влади, відсутність властолюбства, відразу до некомпетентності, ненасильственність тощо. В українства є й відверто негативні риси. Це - прагнення урвати від суспільства для себе, соціальна інертність, клановість, корупційність, заздрісність, хитрість, буквоїдство, уїдливість, анархічність, схильність до меланхолії, верховенство емоцій над розумом. Нас, виходить, немає особливо за що поважати, не те що любити. Отже, у «рай» нас не пустять. Треба бути до цього готовим.Через істотні відмінності їх менталітету, в Україні сформувались «західняки» і «східняки», без взаємодії і єдності яких її сьогодні й уявити не можна. Та ці особливості менталітету українства не можна не враховувати у політиці і щоденній діяльності.Загалом українству властивий не індивідуалізм, а особистісність, персоналістичність. З цього приводу можна вичитати таке: «Українцям ближчі не зовнішні форми людяності, а її духовні засади, не функціональні, а сутнісні характеристики людини, не стільки програмні положення політичних партій, скільки особисті якості їхніх лідерів» («Економіка України», 2011, №3, с. 10).Особливо останнім часом набула розвитку провідна риса менталітету українства - общинність. Якщо до XX ст. історії України общинність (колективізм) мала переважно формальний характер, то за соціалістичного будівництва вона стала вільною і добровільною, хоч і означала певну втрату особистих свобод. Та без цього ніяка демократія неможлива. Тут колективізму належить переважаюча роль.З усього цього випливають такі висновки: реформи, що проводяться в Україні, руйнівні, антинародні, безперспективні. Відомий в Україні журналіст В. Портніков якось писав: «Ідея побудови демократичного ринкового суспільства для мене, наприклад, значно привабливіша за ідею соціалізму» («Дзеркало тижня», 13 жовтня 2007 р., №38, с. 2). Наші теперішні реформи також ставлять саме таку мету. Але, як показує досвід їх здійснення, у них в Україні конструктивної перспективи немає. Бо вони чужі українству. Весь радянський досвід, навпаки, демонстрував великі переваги соціалістичного будівництва в нашій країні. Воно було, безперечно, закономірним процесом і забезпечувало високу ефективність економічного розвитку країни. Досить сказати, що середньорічний приріст чистого суспільного продукту за роки соціалістичного будівництва в СРСР (1922-1987 рр.), попри зниження темпів зростання останнім часом, становив 11%. А це не може не засвідчувати правильність ідеї соціалістичного майбутнього України, яку проголошує Комуністична партія України.Одурманений антисоціалістичною пропагандою, народ України поки що не готовий відстоювати ідеали соціалізму.Я ніколи не був прибічником цих реформ, я був їх опонентом. ›››

30. №54  08/07/11 23:48  До підсумків молодіжного чемпіонату Європи з футболу
Підсумки чемпіонату Європи з футболу виявилися невеселими для молодіжної збірної України. І справа, звичайно, не в тім, що збірна показала дуже поганий результат, а в тому, що не видно було ніякого бажання перемогти, зігравши через «не можу». І це у нашому житті, коли для сотень тисяч хлопчаків така перемога, безумовно, стала б предметом гордості за свою країну. Багато хто скаже, що в радянські часи під гаслом «Раніше думай про Батьківщину, а потім про себе» і Батьківщина багато давала молоді - житло, роботу, кар'єрне зростання, істотну допомогу при народженні дитини. Зараз же в молоді виникає природне запитання: «...Про яку таку Батьківщину нас закликають думати?» Звичайно, кращих футболістів країни матеріальне питання стосується мало, те, що вони мають у двадцять років, переважна більшість їхніх співвітчизників не заробить і за все життя. Але гроші питання любові до Батьківщини теж не вирішують. Хоч як «змушували любити Батьківщину» колишній і нинішній тренери збірної Росії Хідінг і Адвокат, нічого не виходить, хоча «окремі сплески» мають місце. Це, як глобалізована економіка, сконструйована для того, щоб країни з менш розвинутою економікою не посіли місце країн так званого золотого мільярда. І Радянський Союз 50-80-х років минулого століття, і нинішній Китай стали за економічними показниками відповідно 2-ю і 3-ю країнами світу саме за рахунок внутрішніх резервів, а не принципів глобалізації з її винесенням капіталу (переважно для створення шкідливих виробництв), культивуванням монопродукту, «завалюванням» ринків цих країн другосортними товарами. Це ж відбувається й у футболі. Безсумнівно, що найбагатші клуби - «Реал» і «Барселона», які скуповують все краще у світі. Боротися з ними за футбольні призи просто неможливо: іспанці - чемпіони світу, Європи, Європейської ліги чемпіонів, а тепер ще й «молодіжки». Не пам'ятаю, щоб таке було у світовій історії футболу. Аналогічний випадок - і в Україні. Якщо в чемпіонаті СРСР перед черговим сезоном дуже важко було вгадати переможця, то в чемпіонаті України вже кілька років поспіль переможець - «Шахтар» (річний бюджет 100 млн дол.), віце-чемпіон - «Динамо» (60 млн дол.), бронзовий призер - «Металіст» (30 млн дол.) і так далі. Розставляючи команди за бюджетами, можна з великою точністю вгадати й місце в чемпіонаті України. А в радянські часи першість доводили грою, а білоруси й зараз це довели, ставши бронзовим призером молодіжного Євро-2011 і, що важливо, потрапивши на чергові Олімпійські ігри. Зате українська молодіжна збірна, зі складом, якому пророкували стати чемпіонами Європи, взяла одне очко, забивши лише один гол у першій грі, та й то такий, котрий уже нічого не вирішував. Дуже дивна картина виходить: «юнаками» можемо перемагати, «молоддю» - мати хоч якусь надію, але не мати шансів, а ось «національній» збірній... У будь-якому разі не хочеться обвинувачувати чудового в минулому футболіста, вихованця знаменитої харківської юнацької школи П. Яковенка, однак з його поведінки справжні причини поразки зрозуміти важко. У О. Блохіна - усе є: цілі, завдання, рішення. Абсолютна протилежність. Але й на нього було боляче дивитися після товариського матчу із Францією: не захист, а прохідний двір!Мимоволі виникає ностальгія за часом молодості О. Блохіна та П. Яковенка. Не все й тоді було гладко. Але боролися. За три десятиліття радянської футбольної історії: двічі олімпійські чемпіони, чемпіони Європи, тричі - срібні призери, бронзові призери чемпіонату світу, тричі - в 1/4 фіналу, три перемоги в європейському Кубку володарів кубків, Суперкубок (сучасний «Шахтар» не береться до уваги, там українці - лише П'ятов да Ракитський). То чому ж, «маючи зарплату у двісті доларів», як говорив кращий футболіст СРСР 1969 року В. Мунтян, перемагають, а коли одержують сотні тисяч на місяць - ні? Можливо, мав рацію кандидат педагогічних наук заслужений тренер СРСР Олег Базилевич, котрий відзначив в одній із телевізійних передач: «Та вони ще й як мужчини не відбулися!» З другого боку, можливо, добре вийшло. Ніхто тепер футболістів «молодіжки» ні в «Барселону», ні в «Манчестер Юнайтед» не візьме... Уболівальник з досвідом заперечить: збірні СРСР зазвичай важко грали. Приміром, із чехами - і у футбол, і в хокей. Але цей виняток лише підтверджує правило: чехи завжди виходили на гру зі збірною СРСР з установкою: «Якщо не виграємо - не жити!» Вийшли й зараз, вважаючи матч проти молодіжної команди України для себе головним, і не помилилися. Наші ж, складається враження, налаштувалися, як на визначальний на матч зі збірною Англії, а матч зі збірною Чехії вважали прохідним, знаючи, що в Чехії й чемпіонату країни пристойного немає, і гравців зі світовим ім'ям - теж. Колись Л.Кучма написав книгу «Україна - не Росія». Помилився, як завжди, Леонід Данилович. З колишніх республік СРСР «ганьблять Батьківщину» лише українці та росіяни. Ні про вірменів, ні про прибалтів, ні про узбеків сказати такого не можна - завжди віддають грі останні сили. Виявилося, що й молоді хлопці з Білорусі по-справжньому люблять Батьківщину: вони і з хокею на Олімпійських іграх 2002 року увійшли в четвірку і тут за своїми можливостями виступили чудово. Тобто представники соцтабору і з колишнього СРСР, і зі Східної Європи постаралися взяти все краще із соціалістичного минулого. Чому ж ми в Україні такі розчаровані? Головне - тому, що це генеральна репетиція перед Євро-2012 (добра половина нинішньої молодіжки - футболісти національної збірної). Страшно подумати про перспективу виступити аналогічно в себе вдома. І якщо ми свідомо йдемо на все це, незрозуміло: навіщо затівати витрату таких грошей напівзубожілій країні? Поляки, яким Захід подарував 30 млрд дол., нещодавно заявили: «Ми вже витратили на Євро-2012 20 млрд дол., а одержимо, у кращому разі, - 5 млрд дол.». Скажіть, а що матимемо ми? Хто пам'ятає, що чемпіонат світу з футболу торік був у ПАР? Світові це вже не цікаво. Як недавній учасник 44-го з'їзду Компартії України я з особливою увагою слухав виступи нашої чудової молоді. Оце - справжні патріоти! І футбольні команди в молодих представників КПУ є - на рівні міст, селищ, районів. У дитинстві ми в обласному центрі у вільний час ганяли м'яч «на лужку», де було кілька природних полів. І в кожному селі було футбольне поле. До 40-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні на місці «лужка» у Сумах був побудований чудовий Дитячий парк (коли в 1985-1991 рр. у програмі «Час» у блоці «Погода» показували Україну, від Сум зазвичай демонстрували саме його), але основне футбольне поле при цьому зберегли. Кілька років тому зробили ще штучне, потім відібрали. А зараз сумський голова, який називає сам себе «прикольним пацаном», зробив там елітне поле для жіночого хокею та ігор бізнесменів, котрі поставили його на це місце, часто важко пройти із-за «їхнього джип'я». Хлопчакам туди - зась...Нічого поганого не хочу сказати про провідних футболістів наших клубів, але про який патріотизм можна говорити, коли, приміром, гравець збірної Селезньов за три роки побував у чотирьох клубах: «Арсеналі», «Шахтарі», «Дніпрі», знову «Шахтарі». А у футбольних легіонерів з інших країн (мимоволі складається таке враження) поняття «Батьківщина», «рідний клуб», «рідне місто» взагалі відсутні - все забиває поняття «гроші». І в радянські часи гравці переходили з команди в команду. Але переважна більшість грала за свій клуб і ставала його символом: О. Блохін - київського «Динамо», В. Іванов - московського «Торпедо», Д. Кіпіані - тбіліського «Динамо», С. Краківський - «Дніпра», А. Куксов - луганської «Зорі», Х. Оганесян - єреванського «Арарату», В. Старухін - донецького «Шахтаря», батько й син Федотови - ЦСКА, Г. Хусаїнов - московського «Спартака», Л. Яшин - московського «Динамо». Мабуть, поняття «Батьківщина» і «патріотизм» мало властиві і нашому часу, і нашій країні. Гірко. ›››

31. №62  08/08/11 23:38  Країна переможців…
Багато років - у житті, в мережі Інтернет - я сперечався з людьми ›››

32. №70  08/09/13 22:18  Смішна урочистість
Кочегар Янукович продовжує розганяти паровоз європейської інтеграції ›››

33. №82  08/10/11 20:24  Не змішуйте бруд зі світлом!
Чомусь у сучасному трактуванні подій української історії нинішні міфотворці-націоналісти намагаються ув'язати між собою два несумісні поняття - патріотизм і зраду. Але ж, виходячи з визначення цих двох понять, це - слова-антагонізми. Патріотизм - це моральний і політичний принцип, соціальне почуття, це - любов до Батьківщини й готовність віддавати перевагу її інтересам над приватними. Зрада - це порушення вірності комусь або невиконання обов'язку перед кимось. А зараз виходить, що ці два поняття-антагонізми нечесні політикани використовують не за призначенням, намагаючись банальну зраду звести в ранг патріотизму. Така вже їхня буржуазна ідеологія, ідеологія індивідуалізму, наживи, грубої сили, обману, підкупу, зради тощо. Все це подається під соусом «демократичних свобод» і «цивілізаційних переваг», що занурює свідомість мас у дурман ілюзій.Усім відома всесвітня історія Іуди Іскаріота, котрий зрадив Христа за 30 срібників. Протягом тисячоліть ми засуджуємо його вчинок і не знаходимо йому виправдань. Однак на все це можна подивитися й з іншого боку. Під час земного буття Христа його вчення не було панівною релігією, а лише вченням однієї із сект, які підривали існуючі релігійні й державні підвалини Римської імперії й поневоленої Іудеї. З їхньої точки зору вчинок Іуди вже є не зрадою, а майже геройством. Але ж ніхто не сумнівається зараз у тому, що Іуда - зрадник. Чому ж тоді сьогодні зрадників Мазепу й Бандеру намагаються звести в ранг національних героїв-борців за незалежність України? Хіба Мазепа не зрадив царя Петра I, котрий його возвеличив і наблизив до себе? Де тут патріотизм? Де тут боротьба за незалежність України? Все його життя - це життя зрадника, але не патріота й визволителя. У шведському музеї, присвяченому Полтавській битві, знайшлося місце для всіх учасників битви як з одного боку, так і з іншого, але не знайшлося місця для Мазепи, для іуди свого часу й свого народу. Боротьбу за незалежність України, будь-якої іншої держави згубно вести шляхом зради, бо така держава з комплексом неповноцінності, з відчуттям вини й скривдженості із самого початку є мертвонародженою. Дуже вже схожа ситуація в нас у країні після Біловезької зради трьох.Тепер подивимося на особу Бандери. Невже він чимось відрізнявся від Мазепи й Іуди? По-моєму, тільки епохами, у яких вони жили. Багато було спроб героїзувати Бандеру, зробити його національним героєм усієї України. На папері це зробити легко, а ось у пам'яті народній... Постійно ведуться розмови, що в ім'я незалежності України він боровся з усіма: з Польщею, з Німеччиною, з Радянською Росією. А чи так це? Адже ніхто не заперечує той факт, що він співробітничав з фашистською Німеччиною. Щоправда, українські націоналісти наполягають, що співробітництво це було марним і не результативним, що сам Бандера перебував у полоні в німців у період бойових дій на території Західної України. Однак всі ці твердження від лукавого. Хіба гітлерівці не надавали фінансової й матеріальної допомоги бандерівським структурам? Хіба сам Бандера не управляв своїми сподвижниками із-за кордону? Хіба він був в однакових умовах з усіма німецькими в'язнями? Хіба дивізія СС «Галичина» - не його дітище? Хіба не гітлерівці випустили його з ув'язнення? Цікаво, за які заслуги? Всі ці факти, хоч як їх обігруй, говорять лише про одне - про зрадницький характер самого Бандери та його сподвижників. Ну й де тут патріотизм?Отож, фігуру Бандери можна сміливо ставити в один ряд з такими «одіозними діячами» історії, як Іуда Іскаріот та Іван Мазепа.Соромно, громадяни, боляче, земляки, і прикро, товариші, за всіх нас. Невже ми втратили пам'ять, невже всі ми забули нашу історію й наших істинних народних героїв, які об'єднують нас, українців і західних, і східних, у єдиний могутній народ? Але ж український народ, гордий і багатостраждальний, подарував світові їх цілу плеяду. Це гайдамаки Максим Желєзняк та Іван Гонта, народні месники Олекса Довбуш і Григорій Кармелюк, революціонери Микола Щорс і Олександр Пархоменко, партизан Сидір Ковпак, молодогвардійці й багато інших. Хай це були люди різних епох, різних світоглядів і переконань, але це були патріоти своєї Батьківщини, свого народу, своєї рідної України. Вони боролися самі й не шукали допомоги й підтримки збоку. Невже буржуазні опричники спроможні підмінити в нашій свідомості поняття «зрадник» на поняття «патріот»? Якщо в них це вийде, то як народ ми не відбудемося ніколи.Нуворишам необхідно це, адже їх девіз - «поділяй і пануй!». Вони нав'язуватимуть нам своїх «героїв», задурюючи і відволікаючи нас від насущних проблем. Народні герої для них небезпечні, народні герої - це кінець їхньому награбованому й накраденому благополуччю, народні герої для них - смерть. Отож робіть висновки й пам'ятайте крилату фразу: «Діти наші - судді наші». Думайте, якщо не про себе, то про них. ›››

34. №96  08/12/12 23:33  Чому Маркс мав рацію
Епоха глобалізму ознаменувалася для імперіалізму системною кризою. ›››

35. №42  09/06/13 22:54  Дві п’яті колони
Проведені в столиці акції «Вставай, Україно!» та ›››

36. №63  09/08/11 00:11  Рятуйте рідну землю!
Триває обговорення долі української землі. ›››

37. №72  09/09/11 20:48  Капітал — це розбій
«Хто винен?», «Що робити?» ›››

38. №8  10/02/13 20:55  Залишаємось Комунарами. Брати Стругацькі як дзеркало радянської інтелігенції
19 листопада 2012 року пішов із життя один із останніх яскравих представників покоління шестидесятників Борис Стругацький. Творчість братів Стругацьких з неперевершеною ясністю відобразила радянську інтелігенцію останнього півстоліття — з її ідеалами, звичаями, віруваннями, сумнівами, забобонами й метаморфозами, через які вона пройшла. Бо Стругацькі були частиною цієї соціальної верстви. У цьому була їхня сила, а пізніше — і їхня слабкість. Стругацькі кінця 50-х і першої половини 60-х років — автентичні інтелігенти-шестидесятники, для яких найвищою цінністю була не тільки Велика війна з фашизмом, а й революція. Напружене, вороже ставлення до нацизму як втілення всесвітнього зла, добре видно, наприклад, з їхньої повісті «Спроба втекти». Та й в інших творів ненависть до нацизму раз у раз спалахує яскравими іскрами. Запитають: а як же може бути інакше? Тепер — може. Червоний герой-партизан Василь Кононов для ліберальної інтелігенції стає — «катом і вбивцею», зате генерал Власов, який присягнув Гітлеру, — це «складна, неоднозначна, трагічна фігура». Борис Стругацький: «Це були часи, коли ми щиро вірили в комунізм як вищу й дуже досконалу стадію розвитку людського суспільства... Зрештою ми зрозуміли, ким слід заповнити цей блискотливий... світ: нашими ж сучасниками, а точніше, кращими із сучасників — нашими друзями й близькими, чистими, чесними, добрими людьми, які понад усе цінували творчу працю й радість пізнання... Слово «комунізм» було для нас словом прозорим, блискотливим, АБСОЛЮТНИМ, і означало воно СВІТ, У ЯКОМУ ХОЧЕТЬСЯ ЖИТИ Й ПРАЦЮВАТИ». Отож «люди Полудня» (чудова назва, придумана братами-фантастами для суспільства майбутнього) — це ті ж інтелігенти-шестидесятники, хай і дещо ідеалізовані. Їхнє кредо в повісті «Важко бутити богом» виражає «високовчений доктор Будах»: «Зроби так, щоб найбільше люди любили працю й знання, щоб праця й знання стали єдиним сенсом їхнього життя!» Взагалі, «доктор», «учитель» — для Стругацьких тих років поняття майже священні. У повісті «Хлопець з пекла» (1974) головний герой раптом бачить в образі простого військового лікаря цілий світ майбутнього: «Що в ньому було? Старенький, немічний, брудний... А Гаг чомусь побачив перед собою залиті сонцем кімнати, величезних, красивих, чистих людей у комбінезонах і строкатих сорочках... Це було наче мара». Ще одна дуже характерна риса ранніх Стругацьких — палка віра в науку, у силу знання, у технічний і соціальний прогрес. Якими, наприклад, смішними й безпомічними постають усі казкові й міфологічні створіння під збільшувальним склом сучасної науки в повісті «Понеділок починається в суботу» (1965)! Що знемагаючий під арештом Кощій Безсмертний, що якісь гекатонхейри — «сторукі й п’ятидесятиголові брати-близнюки, первістки Неба й Землі». До речі, головний герой цієї повісті Олександр Привалов — програміст. Не дуже поширена для середини 60-х років професія. Навіть у такій дрібниці фантасти дивилися в майбутнє... І все-таки, як же так — чому на початку 60-х Стругацькі так добре, глибоко й ясно бачили минуле й майбутнє, і куди все це поділося потім? Причина цього проста: в 60-ті роки минулого століття радянська інтелігенція, особливо технічна (герої «Понеділок починається в суботу»), ще стояла на самому гребені історичної хвилі, ще відчувала за своєю спиною сильний і свіжий вітер революції, який дув у її вітрила. Звичайно, виразники сподівань і думок цієї інтелігенції — брати Стругацькі з цієї висоти й бачили все широко й далеко. А до 90-х років інтелігенти крок за кроком спустилися в історичну яму, яр, і їхня колишня далекозорість стрімко розтанула. Талант Стругацьких, їхнє вміння яскраво зображувати реальність нікуди не зникли, але ось оточуюча їх соціальна реальність змінилася. І погляд письменників, на жаль, уперся в стінку історичного яру прямо перед їхніми очима. Її вони й почали майстерно зображувати (як в останніх романах Бориса Стругацького — С. Вітицького — «Пошук призначення» і «Безсилі  світу цього»). Ну чи ж можливо уявити в 60-ті — щоб глава уряду Єгор Гайдар називав учителів і лікарів (отих лікарів, яких майже боготворили ранні Стругацькі!) «утриманцями» — і спокійнісінько залишався при цьому інтелігентським кумиром і пророком? На жаль, інтелігенція відреклася власних ідеалів 60-х років — «праці й знання», висміяла їх і забула. Звеличила замість них ідеали «ринку», «вільного підприємництва», тобто ідеали «сірих» крамарів із «Важко бути богом». То чи варто після цього дивуватися нинішньому тріумфу клерикалів? «Там, де тріумфує сірість, до влади завжди приходять чорні. Ех, історики, хвостом вас по голові...» Епоха віри в науку закінчилася — що не могло не позначитися й на літературі. На зміну науковій фантастиці прийшли казкова фентезі — гноми, ельфи й тролі поповзли із усіх щілин. Але тим самим інтелігенція, на жаль, підписала й свій власний соціальний вирок. Бо якщо наука й техніка — це «відстій», то чи заслуговує на повагу соціальна група, яка цим «відстоєм» займається? До речі, одна з характерних речей ранніх Стругацьких — повість «Хижі речі століття» (1965). У ній вони обрали своєю головною мішенню «ідеали» споживацтва. Типова сценка з повісті: «Двоє молоденьких дівчаток щебетали всілякі дурниці, вибираючи й приміряючи блузки. «Фонить», — пищала одна. Друга, прикладаючи блузку так і сяк, відповідала: «Чушики, чушики, і зовсім не фонить». — «Біля шиї фонить». — «Чушики!» — «І хрестик не переливається...» ... Їм було років по шістнадцять, очі в них були як у кошенят — синенькі й пустенькі. — Чушики, — твердо сказав я. — Не фонить і переливається. — А біля шиї? — запитала та, що приміряла. — Біля шиї просто шедевр. — Чушики, — нерішуче заперечила друга дівчинка. — Ну, подивімося другу, — миролюбно запропонувала перша. — Ось цю. — Оцю краще, сріблясту, розчепірочкою». У повісті йдеться якраз про західне, буржуазне споживацтво. Борис Стругацький потім згадував: «Хижі речі століття» дали на передмову Єфремову. Зателефонував мені старий, попросив зайти. І ось що він мені сказав... Світ, нами описаний, настільки яскравий і страшний, що не залишає ніякої надії на щось красиве для людства. Це не радянська фантастика, а західна, з жахом і гіркотою перед майбутнім». Єфремов написав передмову до книги: «Виходячи з реальних тенденцій сучасного буржуазного суспільства й найбільше із властивості його ідеології розкладати душі людей, виховувати отупілих споживачів, які шукають в усьому широкому світі лише ситості й насолоди, Стругацькі створюють модель уявлюваної країни, де багато чого умовне, де люди живуть, не замислюючись про завтрашній день, про шматок хліба. Люди в цій країні мають усе — їжу, одяг, розваги — і, однак, опускаються до стану насолоджуваної тварини, кращі з них мучаться й гинуть. Така картина не випадкова. Найбільш приголомшуюче для письменників — розкладницька дія буржуазної ідеології, яка спостерігається зараз, нині у капіталістичних країнах з найбільш високим матеріальним рівнем життя. Люди там, позбавлені високих ідеалів, великої мети в житті, зводяться до рівня обивателів. Повість А. і Б. Стругацьких насичена ненавистю до такого благополуччя, досягнутого ціною здрібніння ідей, почуттів, людської особистості. Йому протиставляється впевненість у першорядній цінності й перемозі духовних ідеалів комунізму». Більш ніж актуально звучить сьогодні й епіграф до всієї повісті: «Є лише одна проблема — одна — єдина у світі — повернути людям духовний зміст, духовні турботи...» (Антуан де Сент-Екзюпері). А головна думка «Другого нашестя марсіан» (1966), висловлена Борисом Стругацьким: «Людство не треба завойовувати — його можна без особливих зусиль просто купити». Чи не дивно, що письменники, які так яскраво викрили споживацтво в «Хижих речах століття» і «Другому нашесті марсіан», потім самі фактично схилилися на бік цієї убогої ідеології? Ні, не дивно, бо вони це зробили не самі по собі, а, на жаль, разом з усією, або майже всією радянською інтелігенцією... Одна із ключових фігур для розуміння перелому, що стався,  — дон Румата із «Важко бути богом» (1964). Звичайно, він теж змальований із сучасників авторів — тільки трохи більше пізньої генерації, ніж ентузіасти-технократи «Понеділка...». Румата — типовий «розмагнічений інтелігент» (як говорили в 20-ті роки). Не знаю вже, чи так замишляли автори, але книга виходить блискучим викриттям Румати, ні на що не здатного, який несе оточуючим, хто має нещастя з ним зустрітися й опинитися під його «покровительством і захистом», лише нещастя й смерть. Хоча в тому ж творі можна знайти й цілком зразкового героя. Але це, звичайно, зовсім не дон Румата, а заколотник Арата Красивий (він же — Арата Горбатий). «Це був професійний бунтівник, месник божою милістю, у середні століття фігура дуже рідкісна. Таких щук народжує іноді історична еволюція й запускає в соціальні вири, щоб не дрімали жирні карасі, які пожирають придонний планктон...» Так, Арата наївний, але його наївність коштує дорожче, ніж безсила й марна стареча премудрість Румати. По суті, це визнає й сам Румата: «Арата явно перевершував його в чомусь... Ми безмежно сильніші від Арати в нашому царстві добра й безмежно слабкіші від Арати в його царстві зла... Арата був тут єдиною людиною, до якого Румата не відчував ані ненависті, ані жалості, і у своїх гарячкових снах землянина... він часто бачив себе саме таким ось Аратою, який пройшов усі пекла Всесвіту й одержав за це високе право вбивати вбивць, катувати катів і зраджувати зрадників...» Арата точно знає, чого хоче, і впевнено говорить: «Не мине й року, як арканарський люд полізе зі своїх щілин із сокирами — битися на вулицях. І поведу їх я, щоб вони били тих, кого треба, а не один одного й усіх підряд... Я випалю золочену сволоту, як клопів, усіх до одного, весь їхній проклятий рід до дванадцятого нащадка. Я зітру з лиця землі їхні фортеці. Я спалю їхні армії й усіх, хто буде захищати їх і підтримувати». І все-таки Руматі доводиться піти за порадою того ж Арати: «Просто вийміть ваші мечі й станьте на чолі нас». Тільки дуже пізно, аби щось виправити... Дуже точно про Румату говорить інший герой твору: — У кожному з нас благородний покидьок бореться з комунаром. І все навколо допомагає покидьку, а комунар один-однісінький — до Землі тисяча років і тисяча парсеків. Ось так-то... Залишимося комунарами. Ці слова цілком застосовні й до радянської інтелігенції в цілому: адже у ній теж із 60-х до 90-х «благородний покидьок боровся з комунаром». І перший, на жаль, зрештою, узяв гору, переміг, бо «все навколо допомагало покидьку», а світ Полудня був дуже далеко... Інтелігенцію з її червоними й антифашистськими шестидесятницькими ідеалами не треба було перемагати й завойовувати у відкритому бою: її, виявилося, можна без особливих зусиль просто купити. Звичайно, у наступаючому новому середньовіччі (хай навіть це середньовіччя й має почасти оперетковий характер), з пануванням «чорних» і «золоченої сволоти», дон Румата з його інтелігентською надломленістю й нездатністю до дії — зовсім не борець і не помічник. А ось Арата — так... Як і найбільш ранні Стругацькі з їхньою вірою в науку, «працю й знання», в антифашизм, в «світ Полудня». Їх абсолютно не треба забувати або скидати з рахунків, бо вони й зараз залишаються на боці Майбутнього. ›››

39. №11  11/02/12 19:47  Замах на революцію
У сучасному світі прийнято констатувати смерть багатьох явищ. ›››

40. №12  11/02/12 22:45  Земельна реформа стосується всіх
Сьогодні цілком очевидно ›››

Статті з 1 по 40 з 123

Архів номерів

у цьому місяці: 0

Hot News

Nato
Україна проти НАТО ›››

Передплата

Передплатити наше видання через Інтернет можна на сайті ДП «Преса» www.presa.ua за допомогою сервісу «Передплата On-line»

Додай Нас

Натискай (Ctrl+D) чи

BONUS-News

31/01 13:48 
Пётр СИМОНЕНКО: КПУ предлагает план, который даст возможность выйти из ситуации мирным путем
Вот уже неделю центр Киева живет в осадном положении. Коктейли Молотова, горящие покрышки и люди в противогазах стали, к сожалению, новой визитной карточкой столицы. И завершения силового сценария пока что не видно ›››

31/01 13:46 
МЫ ПОМНИМ! ДЕНЬ ПАМЯТИ ЖЕРТВ НАЦИЗМА!
27 января по решению Генеральной Ассамблеи ООН во всем мире отмечают Международный день памяти жертв Холокоста, или День памяти жертв нацизма ›››

31/01 13:37 
В КАКУЮ ЕВРОПУ НАС ТЯНЕТ ОППОЗИЦИЯ
Украина славится майданами. На этот раз евро. Такого грандиозного обмана Украина еще не знала. Сотни тысяч людей выведены на площади с мечтою немедленного обретения европейских стандартов жизни ›››

26/11 13:34 
Нужны ли народу Украины Европейские стандарты бытия?
Другими словами, надо ли народу Украины вступать в Европейский союз, НАТО и другие западные евро-американские союзы? Ответ был бы прост, если бы украинский народ, был един и жил бы по единым законам, как это было в советское время ›››

26/11 13:31 
Кто заказал запрет Компартии Украины ? Или очередной заказ партии власти ?
Группа в составе экс-депутата Ю.Кармазина, нардепа от УДАРА Э.Гурвиц, лидера «Братство» Д. Корчинского и автора бандеровских песен А. Мухарского предложили провести референдум о полном запрете Компартии Украины ›››

Популярні

Кандидаты в народные депу...(28320)
Про Голодомор 1932 – 1933...(23264)
ЗЕМЕЛЬНЫЙ ПАЙ ИМЕЙ, но и ...(21615)
135 пыток, применяемых го...(18614)
Голод в Украине 1932-1933...(17342)
СТОМАТОЛОГ ВАСИЛИЙ НАГУРН...(16239)
"В ногах правда есть!", -...(15628)
Разрушающие умы(12376)
"Корреспондент": Почему ф...(11560)
Пётр СИМОНЕНКО: Программн...(11099)
ПРЕСТУПЛЕНИЕ БЕЗ НАКАЗАН...(10368)
"Чернобыль: последние 56 ...(9886)
ТЕНИ НА ЧЕРНОЙ МАНТИИ(9097)
Новый фашизм США(9058)
Бессмертный Каменяр(9029)
Тотальное йодирование: по...(8982)
Коммунисты внесли закон о...(8829)
Чисто милицейское убийство(8805)
ЛЬГОТЫ ВДОВАМ(8517)
Грузия времен Саакашвили(8060)

Наш банер

Газета "Комуніст"

Посилання

Газета Советская Россия
Газета Правда
ЦЕНТР политического ...

Погода

Підтримка



Рейтинг@Mail.ru
 
 ©2005-2014  Газета "Комуніст"
Про Нас | Передплата на друковане видання | Мапа сайту | Правила | Зворотній зв'язок | стрічка новин